УДК 159.923.2
Докторант ІСПП НАПН України
Доц.каф.соціальної та
прикладної психології ОНУ ім.І.І.Мечникова
Яремчук Оксана Василівна
Світове дерево як універсальний класифікатор Всесвіту в міфолого-релігійних традиціях.
Анотація. В статті розглянутий міфолого-релігійний контекст архетипу Світового Дерева як ключового в процесі самоздійснення суб`єкта.
Ключові слова: архетип Світового Дерева; міфолого-релігійні традиції; самоздійснення.
Актуалізація етнокультурного міфотворчого потенціалу студентів за допомогою модифікованої нами методики «Дім. Дерево. Людина.» Дж. Бука спонукала до глибшого вивчення архетипу Світового дерева як універсального класифікатору Всесвіту в міфолого-релігійних традиціях [1;6]. Колективне несвідоме – глибинний рівень самоздійснення “Я”, представлений архетипами (програмами розгортання можливостей духовного вдосконалення людства). Архаїчні міфи – космогонічні, антропогонічні, міфи про героїв – можуть розглядатися як зразки цілісного оприявнення колективного несвідомого у поєднанні Всесвіту і людини. Невипадково вони є потужним психотерапевтичним ресурсом в ситуаціях життєвих криз.
Мета. Залучити символічно-метафоричний потенціал архетипу Світового дерева в процес самоздыйснення особистості.
У пошуках достеменної моделі світу, вчені дійшли висновку, що один з найдавніших образів – образ Світового Дерева реалізував найбільш важливі для людини ідеї: по-перше, єдність Всесвіту, перетинання макро- та мікрокосму. По-друге, існування центру, позачасового та позапросторового. По-третє, ієрархічність, впорядкованість будови Всесвіту. По-четверте, динамічні та статичні елементи співвідносяться певним чином, через пари протилежностей, які знаходять рівновагу у третьому. По-п’яте, реалізація в ритуалізованій діяльності людини принципа взаємозв’язку всіх елементів структури. Саме тому слід починати освоєння підгрунтя міфотворчості зі знайомства з архетипічними властивостями міфологеми Світового Дерева. Архетип Світового Дерева є способом категоризації світу, він сягає глибини колективного несвідомого, епіфеноменальним проявом чого є сам факт наявності ідентичного для багатьох культур класифікатора світобудови та космоустрою. За допомогою Світового Дерева у різноманітті його культурно-історичних варіантів (включаючи і такі його трансформації чи ізофункціональні йому образи, як «вісь світу» (axis mundi), «світовий стовп», «світова гора», «світова людина» («першолюдина»), храм, тріумфальна арка, колона, обеліск, трон, сходи, хрест, ланцюг і т.п.) воєдино зводяться загальні бінарні значеннєві протиставлення, використовувані для опису основних параметрів світу. А.Я.Гуревич пише про Світове Дерево як основний засіб організації міфологічного простору. Такі поняття, як верх-низ, праве-ліве, чоловіче-жіноче, чисте-нечисте й інші світоглядні опозиції архаїчної свідомості співвідносилися в епоху старожитності з ідеєю Світового Дерева [2, 54]. На вертикаль структури Світового Древа посилається "Слово о полку Ігоревім", де згадується віщий Боян, що "розтікався думкою по древу", тобто символ древа виступає тут як опорний образ думки, що допомагає розповідачеві казок чи віщуну відтворити закодований прихований зміст. Так само сибірський шаман, на зшитому з шкір, довгополому костюмі якого намальоване Світове Дерево, після виходу з екстазу повідомляє слухачам про свою подорож (політ) стовбуром і вітами древа в приховані, недоступні безпосередньому спогляданню світи. У різних культурах Світове Дерево як елемент міфологічної системи уможливлювало подолання людиною простору та часу, осмислення довкілля, адже корені дерева ідуть у підземний світ (вічне царство мертвих), а вершина знаходиться у світі вищих сил. Шаман, жрець або герой піднімаються його стовбуром на небо і вступають в контакт з надприродними силами, отримуючи надприродні знання. Світове Дерево тут виступає засобом комунікації суспільства з вищим сакральним світом, поступово ідентифікуючись із ним. М. В. Гоголь у "Вечорах на хуторі близь Диканьки" вказував: "Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить вершиною в самім небі, і Бог сходить по ньому на землю вночі перед світлим святом...". Тут Світове Дерево представлене як космічна дорога Богів. Існують і інвертовані образи Світового Дерева. Наведемо типові описи такого Світового Дерева: «З неба корінь тягнеться вниз, із землі він тягнеться вверх» («Атхарваведа») чи: «Нагорі корінь, унизу віти, це – вічна смоківниця» («Катха-упанішада») [5], чи ж в українському варіанті: «На морі на Окіяні, на острові на Кургані стоїть біла береза, вниз вітами, вверх коренями». Такі перевернені дерева зображуються у відповідних традиціях на ритуальних предметах. Нерідко в ритуалі використовуються і натуральні перевернені дерева (наприклад, в евенків по боках від шаманського чуму, що символізує середній світ, землю, ставилися два ряди дерев - вітами вверх (древо нижнього світу), вітами вниз (древо верхнього світу)). Не виключено, що образ «переверненого» дерева виникав саме в зв'язку з геометрією нижнього світу, у якому усі відносини «перевернені» у порівнянні з верхнім і середнім світом (живе стає мертвим, видиме – невидимим і т.п.). Таким чином, «перевернутість» пояснюється або особливостями метрики просторово-часового континууму Всесвіту, або змінами в позиції спостерігача. Образ «переверненого» дерева нерідко виникає й у більш пізні епохи в індивідуальній містичній свідомості, у живописі і поезії. Світове Дерево відокремлює світ космічний від світу хаотичного, вводячи в перший з них міру, організацію і роблячи його доступним для вираження в знакових системах текстів. Зокрема, саме схема Світового Дерева містить у собі набір «міфопоетичних» числових констант, що упорядковують космічний світ: три (членування по вертикалі, тріади богів, три герої казки, три вищі цінності, три соціальні групи, три спроби, три етапи будь-якого процесу тощо) як образ деякої абсолютної досконалості, будь-якого динамічного процесу, що припускає виникнення, розвиток і завершення; чотири (членування по горизонталі, тетради богів, чотири сторони світу, основні напрямки, пори року, космічні століття, елемента світу тощо) як образ ідеї статичної цілісності; сім як сума двох попередніх констант і образ синтезу статичного і динамічного аспектів Всесвіту (в цьому зв’язку можна відзначити наявність семичленної структури Всесвіту в індіанців зуньї; сім віт Світового Дерева, шаманських дерев, семичленні пантеони тощо); дванадцять як число, що описує Світове Дерево («Стоїть дуб, на дубі 12 суків...» чи «Стоїть стовп до небес, на ньому 12 гнізд...» у російських загадках) як образ повноти. Ряд фактів свідчить про те, що образ Світового Дерева поставав також моделлю взаємовідносин чоловічого та жіночого взагалі та шлюбних відносин зокрема і співвіднесений зі спадкоємним зв'язком поколінь, генеалогією роду (етнографи наводять на підтвердження даної тези приклад міфологічних родовідних дерев). Сам же ритуал може трактуватися як прагматична реалізація міфу, проекція «міфологічного» у сферу «ритуального». В архаїчних традиціях існують різноманітні тексти, що прямо чи побічно зв'язані зі Світовим Деревом і дозволяють уточнити його ритуальні і міфологічні значення. Як правило, тексти такого роду присвячені основному річному святу, що відзначає перехід від старого року до нового. Саме в цій ситуації з особливою послідовністю виявляється властивий міфопоетичному світогляду глобальний детермінізм, що виходить з тотожності макро- і мікрокосму, природи і людини. Вищу цінність (максимум сакральності) має та точка в просторі і часі, де і коли вчинився акт творіння, тобто середина світу, де стоїть Світове Дерево, і «на початку» - час творіння. Свято саме і відтворює своєю структурою межову ситуацію протистояння занепалим силам космосу зростаючих сил хаосу. Відбувається фатальний двобій, як «на початку», що закінчується перемогою космічних сил і відтворенням нового (але за зразком старого) світу. Святковий ритуал імітує ці стадії творіння. Він починається з «перевертання» усієї системи протиставлень (цар стає рабом, раб – царем, багатий – бідним, бідний – багатим, верх – низом і т.п.) і закінчується відновленням її в колишнім аранжуванні. Власне міфологічний аспект звертання до Світового Дерева як образу знов відтворюваного космосу зв'язаний із присутністю всіх богів, двобоєм між ними (чи головним серед них) і їхнім супротивником (чудовиськом), розподілом сфер і функцій у світі, що організується, між окремими богами. Психолого-історична реконструкція міфологічних мотивів Світового Дерева в скандинавському епосі виявила, що турбота про земне дерево доручена трьом дівам – Дійсному, Минулому і Майбутньому. Важливо розуміти, що сенс Іггдразіля не тільки в тому, що він зв'язує світи - він зв'язує різні епохи світобудови, етапи творіння. Дерево Бодхі, що стало буддійською святинею, це трьохтисячорічний баньян, що поряд із спорідненою йому ашваттхою користався особливим шануванням у традиційних індійських культах: саме під баньяном на Гаутаму зійшло просвітління. Це відповідає уявленню про те, що Світове Дерево дарує не тільки життя, але і мудрість, знання таємниць, безсмертя. Символічно рослина, її квітка і плід тісно зв'язані з Великою Матір'ю, богинею землі, родючості і рослинності, а також з родючою силою вод. Рослини і дерева часто виступають у ролі міфологічних предків і зазвичай зв'язані з культом Місяця. Міфи про перетворення людей на рослини символізують космічну єдність та життєву силу. Квіти чи рослини, що виростають із пролитої крові бога чи героя, символізують містичну єдність людини і рослини і народження життя зі смерті, перетікання життя з одного стану в інший. Так, із крові Аттіса виросли фіалки, з тіла Озириса - пшениця і цілющі трави, з крові Діоніса - гранати, з крові Адоніса - анемони, з крові Христа - червоні троянди. Зі Світовим Деревом зв'язані речовинні атрибути безсмертя - золоті яблука, віти тощо, за якими герой міфу відправлявся в інший світ. (Цей похід - іносказання умирання героя, і його спроба знайти безсмертя може бути реалізована в міфі тільки переходом через жертву. Так в один значеннєвий комплекс зійшлися ідеї духовного сходження людини і взаємопроникнення різних світів). У християнській традиції жертва знайшла надцінне значення: зі Світовим Деревом став асоціюватися хрест, і є ікони, де Христос зображений розп'ятим на Світовому Дереві. Дерево, у якому з'єдналися життя і смерть і яке проходить через всі епохи мистецтва як символ єдності добра і зла і символ жертви, - це Світове Дерево. Виникає архаїчний образ першотіла, що несе ідею єдності людського і всесвітнього організму, мікро- і макрокосму.
Архетип Світового Дерева у модифікації Дерева Пізнання. Древо Пізнання – це один з варіантів Світового Дерева, що моделює процес розрізнення сутностей з метою досягнення стану цілісності, досконалості. У міфопоетичних концепціях цей процес розрізнення застосовується при описі основних параметрів космологічної організації і складу елементів космосу, у доборі необхідного від випадкового, що підготовляє перехід на наступні, більш високі рівні збагнення світу, де зазначена процедура розрізнення, перебування потрібного циклічно повторюватиметься. Саме це розрізнення (зв'язане з відокремленням), перебування істини в міфопоетичній образності й у мові прирівнюється до народження («перебування істини» у багатьох мовних традиціях синонімічно «народженню сущого»), що допомагає відновити паралелізм Древа Життя і Древа Пізнання. Цей зв'язок двох зазначених комплексів, що припускає єдине їхнє джерело, пояснює і ту нечіткість, що існує, наприклад, у книзі Буття: «І проізростив Господь Бог... Дерево Життя посередині раю і Дерево Пізнання добра і зла» (Бут. 2, 9]; «І заповів Господь Бог людині, говорячи: від усякого дерева в саду ти їстимеш; а від Дерева Пізнання добра і зла, не їж від нього; тому що в день, у який ти вкусиш від нього, смертію помреш» (Бут. 2, 16-17]; «Тільки плодів дерева, що серед раю, сказав Бог, не їжте їх...» (Бут. 3: 3). Спокушені змієм, перші люди вкусили плоди Древа Пізнання і довідалися про свою наготу. Зв'язок змія з Древом Пізнання добра і зла (при звичайному зв'язку змія з Древом Життя) також не сприяє чіткому розрізненню цих двох варіантів Світового Древа. Становить інтерес те, що в багатьох міфологічних традиціях Світове Дерево тісно зв'язане зі змією. Згадаємо хоча б біблійне Древо Пізнання добра і зла із супутнім йому змієм - спокусником і той же скандинавський космічний ясен Іггдразіль, у коренях якого живе змій Нідхегг. Таких прикладів можна привести множину. Головне тут у тому, що передаючи принцип Космосу, міф підкреслює серединне положення змії на Світовому Дереві, тому що вона зв'язує прикмети, властиві небесній і підземній сферам Космосу. Таким чином, змія символізувала двоїстість буття й у той же час виражала ідею органічної єдності Космосу. Образ Древа Пізнання дуже давній і набуває змісту морально-ціннісного характеру лише в пізній стадії свого розвитку. Іноді обидві функції (життя і пізнання) сполучаються в образі одного дерева. Так, на Гавайських островах Древо вічного життя і Древо Пізнання смерті (варіант Древа Пізнання) зображуються як єдине дерево. В одному з міфів розповідається, що душу, що досягла земної тріщини, що відзначає вхід у країну мертвих, побачила там дерево, один бік якого був живий і зелений, а інший - мертвий і сухий. Маленькі діти, ті, що зібралися навколо дерева, дають душі пораду підніматися на дерево по мертвій стороні для того, щоб спускатися по живій стороні, що приведе душу в царство мертвих (близькі варіанти відомі з деяких зображень у християнській традиції) [5]. Наукові дослідження проблематики пізнання і його образів, включаючи Древо Пізнання К. Юнгом показали, що Світове Дерево уособлює духовну інтеграцію шляхом відкриття сфери несвідомого, з одного боку, і напрямок руху до духовного ідеалу, з іншого [4]. Містичні варіанти індійської, іудейської, мусульманської традиції дають великий матеріал для цієї теми. Яскраві ознаки Древа Пізнання виявляє дерево, на якому висів Один заради пізнання рун. «Знаю, висів я в вітах на вітрі дев'ять довгих ночей, ...Дев'ять пісень довідався я від сина Бельторна, ...меду відкуштував ...Став дозрівати я і знання множити, рости, процвітаючи; слово від слова слово народжувало, справа від справи справу народжувала. Руни знайдеш і осягнеш знаки... Чи вмієш різнити? Умієш розгадувати?... Чи вмієш запитувати? Вмієш молитися і жертви готувати?... Заклинання я знаю - не знає ніхто їх...» і далі: «Знаю друге...», «знаю і третє» і т.д. («Старша Едда», «Промови Високого»). Одне з уявлень, що відносяться до цієї теми, полягає в тому, що в дереві знаходиться деякий скарб (матеріальний чи навіть духовний), охоронюваний змієм, драконом і т.п.; міфологічний герой має знайти цей скарб, відкрити його, пізнати. Подібна схема, трактована як архетипічна, виявляється в перетвореному виді в деяких текстах, зв'язаних з викладом техніки медитації, зокрема в індійській «Кундаліні-йозі», де образи дерева, змії, орла, двобою небесних і земних сил трансформовані в контекст проблематики духовного зростання, звільнення. Особливий науковий інтерес може становити давньоюдейське священне писання Кабала, в якому представлено органічний синтез образа Світового Древа і його символічного тлумачення на порівняно пізній стадії розвитку людського інтелекту. Сукупність десятьох сефірот утворює Дерево сефірот, або Дерево Життя, яке зустрічається в міфологічних уявленнях багатьох народів. Однак жодне зі Світових Дерев не доносить до нас настільки інтелектуально розгорнутої картини, як кабалістичне. Вважається, що єдність сефірот проявляє себе як світ архетипів, що містить у собі всі ідеї в їхній первинній чистоті. Своїми образами сефіроти приховують божественну сутність – але цим і роблять її доступною нашому сприйняттю, облачаючи у свої тонкі матерії невидимий силует Творця, тому в Кабалі вони називаються «одягами» Бога: «Коли Сокровенний сокровенного побажав виявити себе, Він спочатку зробив крапку, створив священну форму і покрив її розкішним одіянням - це і є Всесвіт» (Сефер Йєцира). Але прообраз світу одночасно є і прообраз людини, оскільки макрокосм подібний до мікрокосма. Цю ідею відбиває кабалістичний образ Адама Кадмона - досконалої людини, прообразу світу, тотожного Слову-Логосу і порівнянного з зороастрійським образом Заратустри, що був прихований у стовбурі Древа Життя з початку часів - поки не з'явився у світ у вигляді пророка. Сефіроти також уподібнюються частинам тіла Адама Кадмона, і частинам людського тіла: «Коли Я (Ен-Соф) створив Адама Кадмона, Дух вічний блиснув з його тіла, подібно блискавці, що негайно засяяла на хвилях семи мільйонів небес, і мої десять сефірот були його членами» (Зогар). У Кабалі набула розвитку концепція десяти сил, що є послідовними проявами нескінченного, - потоком еманацій, що перетікають одна в одну подібно струменям бахчисарайського фонтана, що ллється з чаші в чашу, поки усі вони не змішуються в останньому. Підйом нагору по вітах Дерева сефірот, від нижчих еманацій Бога до вищих, являє собою шлях пізнання, на кожному щаблі якого людина осягає принципово нову якість буття. Можна відзначити системність і ієрархічність розташування сефірот, що відповідає проходженню людини шляхом психічного розвитку. Ця система допомагає описати органічні, психічні й еволюційні процеси в співвідношенні один з одним. За скандинавською легендою «Волюспа», прабатьки людської раси Один, Хонир і Лодур, гуляючи берегом океану, побачили дві палиці, що неслись хвилями, «безпомічні і без призначення». Один вдихнув у них життєву силу, Хона наділив їх душею і рухом, а Лодур - красою, мовою, зором і слухом. Чоловіка вони назвали Аскр - ясен, а жінку Ембла – вільха. Ці першолюди були поміщені в Міргард (серединний сад або сад Едему) і успадкували від своїх творців матерію чи неорганічне життя, розум і душу та чистий дух. Прадавні міфологічно-релігійні знання українців-оріїв також наголошують на подібних мотивах, за якими на чистих Космічних Водах під золотою вербою у життєтворчому світлі Ладу-Прабатька Всесвіту – самозародилася парна йому духовна первина – Лада, Праматір-Заступниця людей і земного світу. Відтоді день народження Лади зветься Великоднем – Днем просвітлення людини й оновлення земного життя, а Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії [5]. В стародавній Персії першолюдина Гайомарт зображувалася у вигляді велетенської постаті, що випромінює сяйво: коли вона померла, її тіло перетворилося на метали, душа – на золото, а з сім’я, що впало на землю, з’явилося перше подружжя у вигляді двох кусків ревеня. Показово, що китайська першолюдина Пань-гу також зображувалася уся в листях, як рослина, а багато єгиптян досі вважають, що людина з’явилася від гілки фінікової пальми. Згідно з гностичними уявленнями, Космічна людина була радше внутрішнім психічним образом, аніж конкретною зовнішньою реальністю. У символічних міфах Стародавньої Індії цей образ великої “Внутрішньої Людини”, що живе усередині кожного індивідуума та є його єдиною безсмертною частиною, був відомий як “Пуруша”, який живе в душі кожного та наповнює собою весь Всесвіт. За свідченням багатьох міфів, Космічна Людина є не тільки початком, але й кінцевою метою усього життя – усієї світобудови. “Усі злаки по суті – пшениця, усі скарби по суті – золото, усі покоління – людина”, - як вважав М.Екхарт. З психологічної точки зору це означає, що вся внутрішня психічна діяльність кожного індивідуума у кінцевому разі орієнтована на цей архетипічний образ Самості. Загальновідомо, що в Західній цивілізації Космічна Людина ототожнювалася з Христом, а на Сході – з Кришною чи Буддою. У Старому Заповіті цей самий образ постає у якості Сина людського, а пізніше, в юдейській Кабалі, він названий Адамом Кадмоном. Незважаючи на те, що ряд традицій вважають Космічну Людину кінцевою метою світобудови, проте досягнення цієї мети не є зовнішньою подією. Згідно з віруваннями індусів, річ не в тому, що зовнішній світ деколи розчиниться у первісній Великій людині, а в тому, що екстравертна орієнтація его на зовнішній світ зникне, звільнивши путь Космічній Людині, якщо его зіллється з Самістю, широкий потік проявів его і його бажань змовкне в мить, коли всередині бути віднайдена Велика людина. Можна констатувати універсальність символу Великої людини для різних цивілізацій і епох: її образ присутній у свідомості людини як свого роду мета і вираз заповітної таємниці життя. Позначуючи ідеал цільності та завершеності, цей символ часто уявляється як бі[cenzored]уальна істота, примирюючи одну з важливих пар психологічних антиподів: чоловіче та жіноче начало. Ця єдність також проявляється у сновидіннях у вигляді божественного королівського чи іншого шляхетного подружжя.
Священний ліс і священні гаї як прояв архетипу Світового Дерева. Ототожнення дерева і божества, - відзначав Жак Бросс, - природно, привело до появи нового образа - священного лісу, що став атрибутом релігії. Колись це були єдині святилища. Священний ліс викликав благоговіння і с[cenzored], з ним зв'язувалася ціла система найсуворіших табу, але саме під його покровом збиралися юнаки після обряду ініціації, щоб довідатися від жерців таємниці світоустрою. Ліс став прообразом храму, де колонами служили стовбури дерев, а християнські церкви і сьогодні нагадують його своїми зводами, півмороком і м'яким, райдужним світлом, що струменіє крізь вітражі. Система заборон у священних ритуальних гаях у багатьох народів кінець-кінцем трансформувалася у моральні норми, юридичні настанови, релігійні правила. З заборон виросла самобутня культура. Слід відзначити певну гендерну специфікацію дерев у різних народів. Наприклад, клен і липа символізували в древніх слов'ян чоловіків, клен мав таємну благодатну силу, кленовий листок - магічні якості. Під липами відбувалися жертвоприносини. Ліщина також була священним деревом. Береза символізувала чистоту матері-природи. Слов'яни мали свої священні гаї і поклонялися старим деревам. Священні гаї заміняли храми. У Щецині ріс великий гіллястий дуб над джерелом, і цей дуб вважався будинком божества. Костянтин Багрянородний свідчив, що слов'яни-язичники поклонялися, в основному, дупластим деревам. Слов'яни Київської Русі мали “заповідні гаї” біля своїх селищ, як правило, на піднесених місцях. Судити-рядити йшли в їхні хащі, куди не досягав промінь сонця. А восени дівчата збиралися біля священних гаїв “слухати Духа”, що шелестом падаючих листів провіщав їхнє майбутнє. У традиційній українській культурі з прадавнини головним деревом є верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба – це спільне Прадерево Життя для хліборобських народів, спільноорійський символ Всесвіту. Поряд із вербою українці вшановували вишню та калину – символічні Дерева Життя українського етнічного світу. Мотив Світового Дерева репрезентований в українській культурі якнайширшим чином: в якості ілюстрації ми наведемо мотив дерева в українських приповідках.
1. Велике дерево дає більше тіні, як овочу.
2. Де дерево рубають, там тріски летять. (Де робиться діло, там і утрата буває). З одного дерева – хрест і лопата. (З одної родини виходять добрі і лихі діти).
3. Коло сухого дерева і мокре горить. (Гарне товариство прикрашує й слабші характери. При добрім товарі і лихий продається).
4. Нагинай деревце, бо дерева не зможеш. (Учи дитину малою, бо як виросте, то вже не зможеш).
5. На круте дерево – крутий клин. (На лихого чоловіка добирають гострих способів).
6. На похиле дерево усі кози скачуть. (Над смирним та покірним чоловіком усі знущаються).
7. Пізнати дерево по овочу його. (Пізнати чоловіка по ділах його).
8. Яке дерево, такий клин; який батько, такий син. (Діти одідичують характер батьків) [5].
Особистісні якості людини проєціюються на властивості дерева за допомогою метафори та синекдохи, що є підтвердженням значущості цього символу в семантичному полі української ментальності.
Ця думка корелює з позицією М.Еліаде, який підсумовував спільність тисячорічних уявлень індоєвропейськими і неіндоєвропейськими народами про Світове Дерево. Віра в дух дерев виражалася в:
1) міфологічній тенденції порівнювати Космос і людину зі Світовим Деревом,
2) традиції зв'язувати долю людини з життям дерева,
3) населенні дерев добрими і злими духами,
4) звичаї карати злочинців біля дерева [3].
Висновки. Світове Дерево як універсальний класифікатор Всесвіту обумовлює цілісний погляд на світ. Архетип Світового Дерева відображається також в ході індивідуації, яка забезпечує самопізнання людини і продовжує на мікрокосмічному рівні макрокосмічний процес. У психотерапевтичній практиці К.Юнга наявні малюнки дерева деяких пацієнтів та образ дерева як сюжет багатьох сновидінь хворих, не знайомих з релігійною чи міфологічною символікою. Цей образ люблять малювати діти, тільки починаючи осягати світ, на що також звертав увагу К.-Г.Юнг. Разюча загальність «деревної» схеми підводить до висновку, що образ дерева як достеменний є прийнятним символом для позначення різних рівней психічного: несвідомого (корені), свідомості (стовбур) і надсвідомого (крона, листя). Архетип Світового Дерева є універсальною знаковою моделлю людської психіки, що включає в себе інші, більш часні архетипи (матері і батька, матерії і духу, чоловічого і жіночого, циклічності часу тощо).
Література.
1. Бук Дж. Тест «Дом. Дерево. Человек.» /Проективная психология / Пер с англ. – М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 528с., с 260-344.
2. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1984. – 275с.
3. Элиаде М. Аспекты мифа. – М.: Наука, 1993. – 250с.
4. Юнг К.-Г. Психология и поэтическое творчество / Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 400с., с.103-119.
5. Яремчук О.В. Міфологема Світового Дерева як прояв несвідомого в ментальності // Наука і освіта. - 2003. - №5-6. - С.68-71.
6. Яремчук О.В. О. В. Етнокультурна міфотворчість покоління // Вісник Одеського національного університету, Т.14. Вип. 17. Психологія – 2009, с.178-186.
