Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: Етапи конструювання Я: самоактуалізація, саморозвиток, самоздійснення...  (Прочитано 10301 раз)

Оффлайн malyar

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 4
  • Репутация 0
Тема интересная, но для меня сложная. Я перепечалал для себя статью, чтобы потом хорошенько подумать. Надо еще и с литературов по ссылкам ознакомиться, чтобы вайти в курс дела.Спасибо.

Оффлайн АнастасияАс

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
Доброго времени суток )
меня очень заинтересовал практический аспект. Как человеку понять на каком из этапов конструирования он находится и находится ли вообще? Можно ли искусственно стимулировать это развитие?

Оффлайн Костюк Еатерина

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
Здравствуйте !Интересная статья ,спасибо.У меня возник такой вопрос: "лише на вершині самоактуалізаційної піраміди особистість перебирає на себе роль автора-міфотворця свого життєвого світу",что  является вершиной?

Оффлайн Melancholy

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
Здравствуйте. Спасибо за интересный материал.
А если говорить о таком явлении как маргинальность, в данном случае рассмотрим индивидуальную. Можно ли говорить, что маргинал – это субъект, который недостаточно идентифицирует себя с той этнокультурной средой, в которой находится? И является ли это следствием  какого-либо сбоя в процессе интериоризации архетипического коллективного бессознательного в систему индивидуального? Спасибо.

Оффлайн Анечка

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
Спасибо за интересную статью !  :vo:
У меня возник такой вопрос: Когда происходит пробуждение интенциальной интуиции субъектного ядра и что служит "толчком" к развитию этого новообразования?. Заранее благодарю за ответ.


Оффлайн Людмила

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
Спасибо за интересную статью.
Если я правильно поняла  опираясь на выводы в статье, в частности на то , что личность прошедшая все этапы самоконструирования Я, способствует консолидации как внутри отдельного этноса, так и между этносами, и  первый этап конструирования, это личность достигшая вершин самоактуализации.А как мы знаем согласно А.Маслоу в обществе таких людей совсем небольшой процент, а впереди ещё две ступени самоконструирования.То возникает вопрос, как много таких людей и можно ли говорить о том, что эти люди могут существенно повлиять на вышеназванные процессы в обществе?

Оффлайн Яремчук Оксана Васильевна

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 12
  • Репутация 1
УДК 159.923.2
Яремчук О.В.
докторант ІСПП НАПН України,
доц.кафедри соціальної
та прикладної психології
Етапи конструювання Я: самоактуалізація, саморозвиток, самоздійснення в індивідуальній міфотворчості

Актуальність: необхідно виробити цілісний підхід до розвитку особистості, враховуючи наддинамічні реалії глобалізованого світу, що позначені переходом від постнекласичного типу раціональності до нового етапу розуміння людини, на якому стає можливим конструювання “Я” в індивідуальній міфотворчості. Такі вимоги часу спонукають до розвитку ідеї людини як суб’єкта психічного життя, яку в українській психології розвивають В.О.Татенко, З.С.Карпенко та інші.
Проблема: індивідуальна міфотворчість може сприяти проходженню етапів конструювання “Я”, серед яких: самоактуалізація (проектування власного “Я” в міфологеми, продуковані світовою культурою), саморозвиток як вироблення автором-міфотворцем суб'єктивних цінностей та смислів в індивідуальному авторському міфі і самоздійснення суб'єкта культури в спільному вчинку етнокультурної міфотворчості особистості й спільноти.
Мета: подати цілісну картину самоздійснення особистості шляхом спільного вчинку етнокультурної міфотворчості особистості і спільноти.
Завдання: 1) на основі ідеї конструювання “Я” в індивідуальній міфотворчості обґрунтувати функціональні рівні самоактуалізації, саморозвитку й самоздійснення особистості; 2) змоделювати процес самоздійснення особистості в культурно-історичному просторі шляхом міфотворчості та самоконструювання.
Основні положення статті:
•   Інтегральна суб’єктність – концепт, що видбиває систему суб’єктного буття людини в різних іпостасях її життєздійснення. Ідея авторства суб’єкта в породженні і трансформації психічного – це об’єднавча платформа всіх ціннісних орієнтацій особистості, спрямованої на саморозвиток, самоздійснення в найширшому спектрі її активності. Особистість – суб’єкт моральної за змістом і сумісної за формою діяльності. [2] Індивідуальність – це суб’єкт творчої діяльності, а саме – пізнання, самопізнання, спілкування, культуротворчість.
•   У віці повноліття рівень психічного розвитку, з одного боку, і вимоги соціальної ситуації розвитку, з іншого, роблять необхідною трансформацію генетичної («зворотної») логіки суб’єктного зростання, самоформування, самоконструювання в функціональну («пряму») логіку саморозгортання суб’єкта психічної активності, логіку суб’єктних діянь. [5, 287] Цей трансформаційний процес відбувається після «пробудження» інтенціальної інтуїції суб’єктного ядра, включення в розвиток механізму самопокладання і розгортання психічної функції переживання. Це суб’єктно-психологічне новоутворення, що відтворює глибинний рівень людської психіки, рівень породження смислів, розробки проектів буття людини в світі.  [5, 287]
•   В основі виділення етапів конструювання “Я” – ідея зв'язку особистісного рівня з рівнем виявлення індивідуальності та оприявненням “Я” у якості суб'єкта культуротворчості.
•   Самоздійснення суб'єкта культуротворчості як медіатора архетипних вмістів колективного несвідомого та актуальних насьогодні соціальних ролей (в аспекті смислового наповнення ідентифікації особистості) відбувається шляхом осягнення свого призначення, яке усвідомлюється через співпрацю з особистим міфом та особистим несвідомим в його архетипних сюжетах та міфологемах.
•   Самоактуалізація, саморозвиток та самоздійснення як етапи конструювання “Я” органічно та екологічно об'єктивуються в індивідуальній міфотворчості, що спонукає до спільного вчинку етнокультурної міфотворчості особистості та спільноти.
Спираючись на наші попередні дослідження щодо само ініціації суб’єкта в культурі, де надається обґрунтування конструювання “Я” в індивідуальній міфотворчості [8], з’ясуємо функціональні рівні самоактуалізації, саморозвитку й самоздійснення особистості. Самоактуалізація – це “приміряння” культурно-історичних символів, смислів та міфологем до власного “Я” з метою вдосконалення мотиваційного поля особистості, пробудження потреби у творчості як мета-потреби, що реалізує сутнісну природу людини. Саморозвиток ми тлумачимо як пожвавлення процесів індивідуального авторського міфотворення завдяки діалогу з власним несвідомим у міфологічному наративі, розкриття власної індивідуальності в культурно-історичному просторі. В свою чергу самоздійснення ми розуміємо як якісний стрибок, що пов’язаний з контактуванням “Я” людини з глибинними архетипними вмістами. Це відкриває доступ до осягнення свого призначення, розширює індивідуальне “Я” до меж колективного суб'єкта (етнокультурної спільноти). Вона оприявнюється в індивідуальному авторському міфі на терені етносу й людства загалом, що постає у ціннісно-смисловому лідерстві такого “Я”.
Як зазначає В.Е.Чудновський, в ході онтогенезу відбувається все більше емансипація ядра суб’єктивності від зовнішніх та внутрішніх умов, які його породили. Воно набуває певної стійкості, інертності, опірності по відношенню до безпосередніх впливів. [6] В цьому сенсі складає інтерес характеристика такого рівня розвитку особистості, за якого «внутрішній світ людини починає функціонувати на основі самоорганізації і виникають механізми, які уможливлюють зміну структури психологічної організації індивіда…» [6, 9]
Звісно, питання про психологічну зрілість особистості не може вирішуватись окремо від вивчення конкретно історичних умов і тієї культури, в якій відбувається її становлення. Однак, може йтися й про власне психологічні критерії зрілості людини. Тільки зрілий суб’єкт може взяти на себе відповідальність за власний розвиток. У зв’язку з цим особливо важливим є напрям відповідальності – від «об’єктивної» відповідальності до «суб’єктивної» відповідальності (О.Г.Асмолов). «Саме в екзістенційному переживанні необхідності оприявнення істотного в собі, у відповідальності за самоздійснення і реалізацію цього відповідального переживання у вчинку полягає головна особливість зрілої суб’єктності» [5, 291] В цьому сенсі самоактуалізація виступає закономірним наслідком прийнятого життєвого рішення, зробленого вибором самовизначення по відношенню до буття.
Змоделюємо процес самоздійснення особистості в культурно-історичному просторі шляхом міфотворчості та самоконструювання. Самоконструювання «Я» - це постійне смислотворення себе в наративі – як необоротного, спонтанного, множинного; по-друге, підчас самоконструювання «Я» очевидні варіанти розгортання суб’єктивного смислу в інші виміри, що стимулює особистість до постійної творчості себе й саморефлексування. Отже, ми вважаємо, що самоконструювання «Я» дозволяє задіяти енергії глибинних рівнів особистості (колективного та особистого несвідомого), прокласти місток між ідентифікацією, здобутою завдяки соціалізаційним впливам та культурним соціогенезом особистості, в основі якого лежать процеси етнокультурної та індивідуальної авторської міфотворчості. У схожому контексті В Кабрін говорить про транскомунікацію – процес спілкування між інакшими і різнопорядковими суб’єктами в інтра- та інтерперсональних планах, наддинамічний сенсотвірний процес гармонізації різнорівневих світів людини, що відкриває в ній сенсову єдність мікро- і макрокосму, виводить її в транскомунікативні світи психологічного універсуму особи [1, с.54].
Тепер співвіднесемо функціональні рівні самоконструювання «Я» з можливими етапами актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості. Для цього пояснимо наші позиції стосовно самоконструювання «Я» на таких рівнях як ідентифікація, культурний соціогенез, індивідуальний авторський міф, особистий міф, особисте та колективне несвідоме. Почнемо з рівня ідентифікації. Звісно, основною площиною оприявнення самоконструювання «Я» виявляється саме ідентифікація особистості: особистісна та соціальна, яка, в свою чергу, представлена як гендерна, професійна, етнічна, з поколінням, культурно-релігійна, сімейно-родова, соціально-класова, регіональна. Як відомо, в постмодерністському тлумаченні як особистісна так і соціальна ідентичність подаються як вкрай розмиті. На наш погляд, їх можна і потрібно конструювати в процесі міфотворчості. Перспективи конструювання ідентичності – у поєднанні соціалізації та культурного соціогенезу особистості, внаслідок чого ідентифікація набуває багатовимірності й глибини, дозволяючи постмодерністській особистості  стати суб’єктом культуротворчості та автором індивідуального міфу. Як відомо, особистісна ідентичність – це відчування й переживання свого глибинного єства, самості, тобто, це суб’єктивна констатація своєї окремішності від решти світу. Соціальна ідентичність, в свою чергу, базується на основі переживання належності до спільноти, відчування істотної психологічної близькості або подібності її членів, їх прихильності до однакових цінностей та ідеалів. Як ми вважаємо, зараз виникає новий тип зв’язку між соціальною ідентичністю й особистісною ідентичністю, який полягає в тому, що ідентифікація зрілої особистості, яка виступає автором власного життєвого світу, є творчим процесом, в результаті якого власне «Я» розширюється до меж спільноти. Іноді це виглядає як деперсоналізація, але йдеться про поглиблення, а не втрату ідентичності, тому що особистість виступає медіатором соціальних «викликів» постмодернізму, з одного боку, й інтенцій власного несвідомого, - з іншого. І це знаменує собою перехід до нового, адекватнішого для сучасної ситуації рівня їх взаємодії. [4, 249-250]. Науковою реакцією на такий стан речей є розробка категорії «колективний суб’єкт». У зв’язку з цим слід поточнити взаємовідношення колективного та індивідуального суб’єкта, яке розглядається в інтерсуб’єктивному середовищі. В нашому розумінні, йдеться про потенційне наповнення індивідуального змістами інтерсуб’єктивного простору, і це надає можливість синтезувати почуття «Ми», що і є підставою колективної суб’єктності. Не останню роль в цьому відіграє зв'язок з колективним несвідомим, архетипне підґрунтя якого активізує єдність цінностей, ідеалів та образів майбутнього. Отже, ідентичність з позиції теорії етнокультурної міфотворчості може розглядатися як результат самоконструювання «Я», складовими якого виступають рольові очікування традиційної культури, глибинні процеси становлення самості, виклики постмодерністського соціуму з акцентами на незавершеності, багатовекторності ідентифікації. Такий погляд на самоконструювання «Я» дозволяє розширити уявлення про авторство власного життєвого шляху, вбачаючи у особистості автора-міфотворця, здатного синтезувати у просторі «Я» різноманітні тенденції сучасного динамічного непередбачуваного світу.
Отже, для постмодерністської особистості актуальним виявляється шлях набуття власної ідентичності через культурний соціогенез. Чому йдеться саме про культурний соціогенез як доповнення до соціалізації особистості? Культурний соціогенез – це вибіркове засвоєння певних соціалізаційних впливів. Основним принципом культурного соціогенезу є резонанс внутрішніх інтенцій з певними культурними зразками, які існують у соціалізаційному просторі. На основі цього резонансу виробляються суб’єктивні смисли самоздійснення особистості (освоєння культури). В результаті культурного соціогенезу у колективне поле досвіду спільноти додаються продукти індивідуального процесу самореалізації в даній культурі у вигляді авторських текстів.
Наступним етапом самоконструювання «Я» є індивідуальний авторський міф. Зрештою він є результатом авторського бачення власного розвитку в полі культурних смислів, тобто наслідком процесу культурного соціогенезу. Індивідуальний авторський міф – це переважно усвідомлюваний суб'єктом трансцендентний акт цілісного осягнення суб'єктивного екзистенціального досвіду (зокрема  особистої міфології, особистісних змістів, свого покликання, і т. інш.), що об'єктивується найчастіше  в автонаративі. Отже, індивідуальний авторський міф виступає як діалог суб’єкта  культуротворчості з несвідомим у міфологічному наративі, в ході якого відбувається осмислення. Тобто індивідуальний авторський міф – це суб’єктний варіант особистого міфу, пізнаючи який шляхом інтерпретації автонаративу, особистість розширює межі уявлень про власний внутрішній та зовнішній світи. Найяскравішим проявом індивідуального авторського міфотворення є творчість життєвого шляху, коли людина спрямовує внутрішні інтуїтивні перспективи само осягнення на власне повсякдення, розрізнюючи в ньому особисту міфологію. Отже, наступним етапом самоконструювання «Я» є особисті (персональні) міфи. Вони зазвичай трактуються як ззовні задані стосовно суб'єкта сюжети або канва його життя, певні "онтологічні змісти“ життєздійснення. Особистісна міфологія транслює архетипні змісти з колективного несвідомого в ціннісно-смисловий простір особистості згідно з актуальним етапом її індивідуації. Назагал, особистий міф – це смислове утворення, проте ці смисли невідрефлексовані, неструктуровані, оформлені поза процесами розуміння (“плинні” смисли). Відомо, що персональні міфи оприявнюються в індивідуальних метафорах, які потенційно можуть стати наративами. Наративізація цих метафор ініціює процес смислоутворення, який пожвавлює зв'язок з особистим несвідомим.
Отже, наступний рівень самоконструювання «Я» - особисте несвідоме – індивідуально призначені саме цій особистості архетипні паттерни, що є заломленням архетипів духовного самовдосконалення людини взагалі. Воно виступає медіатором між колективним несвідомим та особистим міфом (задає послідовність архетипних образів, які виникають в свідомості при пожвавленні творчої активності). Кінець кінцем, особисте несвідоме розчиняється у колективному, хоча можна сказати, що воно бере в ньому витоки. Наступним рівнем самоконструювання «Я» є рівень колективного несвідомого – глибинний рівень життєздійснення “Я”, представлений архетипами (програмами розгортання можливостей духовного вдосконалення людства). Архаїчні міфи – космогонічні, антропогонічні, міфи про героїв – можуть розглядатися як зразки цілісного оприявнення колективного несвідомого у поєднанні Всесвіту і людини. Невипадково вони є потужним психотерапевтичним ресурсом в ситуаціях життєвих криз.
Важливо підкреслити, що колективне несвідоме як рівень самоконструювання «Я» має наступні властивості:
•   Трансгресивність – принцип “що наверху, те й внизу”, або “все в одному, одне у всьому”
•   Нумінозність – сакральність, безапеляційне підкорення людини архетипним енергіям, відчуття їх глибинної істинності
•   Здатність постійно оприявнюватись в міфах та ритуалах – індивідуальних й колективних
•   Синхроністичність – постійно діючий творчий принцип, що впорядковує події “нефізичним” (непричинним) шляхом тільки на підставі їх смислів та пов`язує події незалежно від їх розділенності в часі і просторі. Синхроністичність, на наш погляд, має великий евристичний потенціал у поясненні процесу етнокультурної міфотворчості особистості [7].
Враховуючи зазначені вище рівні самоконструювання «Я», слід зауважити, що розгубленість людини в епоху постмодерну скоріш за все пов’язана з необхідністю сприйняти «виклики» мінливого світу, в якому відбуваються тектонічні зрушення і народжується новий глобальний міф. Тобто, особистість залишається на одинці з архетипними енергіями нового світовідчуття. У зв’язку з цим, конче необхідно актуалізувати етнокультурний міфотворчий потенціал особистості, що в свою чергу допоможе віднайти власний центр й сконструювати власну соціальну та
індивідуальну ідентичність.
3. Для того, щоб змоделювати процес актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості, ми використовуємо наочне зображення основних рівнів самоконструювання особистості, які постають у вигляді своєрідної мандали, що перебирає на себе кольори веселки це метафора спадання енергії від центру (ядра) – колективного несвідомого, який позначений червоним до рівня ідентичності, який позначений фіолетовим кольором. Між ними – як окремі етапи розгортання архетипних енергій – подаються: особисте несвідоме (жовтогарячий), особистий міф (жовтий), індивідуальний авторський міф (зелений), простір культури, в якому здійснюється культурний соціогенез особистості – синій. Запропонована метафора веселки допомагає краще уявити, що окремі етапи розгортання етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості є закономірними синтезами архетипних енергій попереднього та наступного рівнів самоконструювання «Я». Наприклад, ключовим моментом актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості є індивідуальний авторський міф. Його місце в моделі – посередині між колективним несвідомим та особистістю в її тілесності. Невипадково він позначений зеленим кольором, який символізує інтелектуальний, сапієнсний аспект життєздійснення особистості. В моделі рівень індивідуальної міфотворчості розташовано між культурним соціогенезом та особистим міфом, тобто між синім та жовтим полем. Саме на перехресті цих двох кольорів та якостей (культура та особистісне несвідоме) народжується психічний феномен, який спроможний внести нові смисли в культуру та очистити поле особистого несвідомого, згармонізувати особистий міф. Цікавим в моделі є те, що її кольори повторюються в зворотньому порядку на межі ідентичності з тілесністю. Цей факт уможливлює трактування особистісної та соціальної ідентичності як вершини розвитку свідомості та інтелекту даних людині завдяки потенціалу її онтогенезу. Тобто, можна припустити, що послідовне чергування кольорів на рівні тілесної оболонки людини є відображенням в її мікрокосмі процесів й тенденцій, що розгортаються на рівні макрокосму (колективного несвідомого). Така [cenzored]огія полегшує сприйняття актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості як встановлення резонансу між особистістю та Всесвітом, що мало місце зокрема у карнавальних дійствах. З огляду на це, ми пропонуємо соціально-психологічні механізми розгортання етнокультурної міфотворчості, які відповідають визначеним рівням самоконструювання «Я». По-перше, психо-історична реконструкція архетипу Світового Дерева, як освоєння фундаменту етнокультурної міфотворчості на основі міфолого-релігійних текстів різних етнічних традицій. Цей рівень відповідає червоному полю моделі і передбачає безпосереднє звернення до архетипів колективного несвідомого, що зафіксовані в сакральних текстах. На базі міфологічних образів Дому, Дерева та Людини, особистість, виконуючи модифіковану нами методику Дж.Бука, створює емоційно-ціннісний зв'язок з центром власного внутрішнього світу.
По-друге, психорезонанс як оприявнення певних звукових архетипів, що і складають основу особистого несвідомого (наступного рівня розгортання архетипного ядра). Ми пропонуємо освоїти цей рівень на основі етнокультурної міфотворчості в музиці. Досліджуючи змістові та динамічні ознаки музичної міфотворчості окремого композитора ми звертаємо увагу на музичні архетипи та їхній вплив на особистість. Для цього пропонуємо використовувати певні музичні твори, а особливо вокальні цикли (зокрема, «Прекрасна мірошничка» Ф. Шуберта). Це зумовлено посиленням психорезонансу з глибинними рівнями несвідомого завдяки дії не тільки звуків музичних інструментів, а й живого людського голосу, що доносить до слухача певні смисли у вокальних текстах.  
По-третє, механізм катарсису як ініціації суб’єкта на новому рівні міфотворчості завдяки роботі з архетипом Тіні. Цей механізм актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу співвідноситься з рівнем особистого міфу. Опрацювання індивідуальної міфології надприродного дозволяє пожвавити трансформацію особистого міфу. Зокрема нами проводилось дослідження міфологеми чорта в самосвідомості сучасної особистості на матеріалі сприйняття й дописування фольклорних текстів (українських казок).
По-четверте, механізм сповідальності, що стимулює створення індивідуального авторського міфу. Цей механізм актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості апелює до філософської та літературної сповіді як своєрідного жанру розвитку самосвідомості європейської людини в культурі [3]. Зокрема, цей механізм розроблений нами на основі запитань, які ставив собі Августин Блаженний у власній сповіді. Важливим наступним етапом є формування ідеального образа себе як орієнтиру творчого саморозвитку: тобто особистість визначає ключові архетипи власного життєвого шляху і подає їх у міфологічному тексті, надаючи певний запит до особистого несвідомого. Цей текст і є тією основою, на якій відбувається індивідуальне авторське міфотворення.  
По-п’яте, символотворчість та смислоутворення як механізми актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості, що дозволяють привнести новий зміст в поле культури та історії й урізноманітнити процес культурного соціогенезу наступних поколінь. Цей механізм, зокрема, реалізується у розробленій нами дослідницькій програмі «Культурно-історичний потенціал української молоді». Вона базується на спадкоємності історичної традиції як міфотворчості, пожвавленні етнічних констант і тих образів та символів, які їх оприявнюють. Потім на цій основі опрацьовується культурна тема етносу та її сучасне заломлення у вигляді національного міфу. З метою смислоутворення в українській історії використовується ідентифікаційна матриця видатних особистостей етнокультурної спільноти, а також конструюється позитивний міфологічний наратив української історії. Важливо, що на цьому етапі самоконструювання «Я» особливо яскраво оприявнюється спільний вчинок представників спільноти, тобто етнокультурна міфотворчість особистості як суб’єкта відбувається завдяки спільно-вчинковій активності з колективним суб’єктом. Продуктом цього спільного вчинку є індивідуальний авторський міф.
По-шосте,  екзістенційне проектування особистості як автора власного міфу в поле етнокультурної спільноти, що, в свою чергу, сприяє конструюванню соціальної ідентичності особистості та покоління. Тобто цей механізм актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу співвідноситься з рівнем ідентифікації в моделі самоконструювання «Я». Практичним заломленням цього механізму є створення етнічного автонаративу «Я в українському сьогоденні та майбутньому». Синтезування консолідуючого національного міфу на основі етнічних автонаративів учасників спільного вчинку дозволяє формувати соціальну ідентичність молодого покоління.
Висновки.
Виклики сучасної постмодерністської епохи спонукають до розвитку ідеї людини як суб’єкта психічного життя, яку в українській психології розвивають В.О.Татенко, З.С.Карпенко та інші. Суттєвим внеском цих вчених є суб’єктно-вчинкова парадигма психології (В.О.Татенко) та принцип інтегральної суб’єктності (З.С.Карпенко). Базуючись на напрацюваннях цих вчених, були розглянуті етапи конструювання Я, а саме самоактуалізація, саморозвиток, самоздійснення в індивідуальній міфотворчості. У зв’язку з цим можемо констатувати наступне:
•   логіка актуалізації етнокультурного міфотворчого потенціалу особистості передбачає встановлення зв'язку ідентифікації особистості з рівнем колективного несвідомого через індивідуальну авторську міфотворчість, послідовно синтезуючи його енергії в особистому несвідомому, особистому міфі, індивідуальному авторському міфі, полі культури (культурний соціогенез) і зрештою, конструювання соціальної ідентичності.
•   Етапи конструювання “Я” тісно взаємозв'язані з етнокультурною міфотворчістю особистості та спільноти. Перший етап – самоактуалізація – постає як спонтанне конструювання “Я” культурою та соціальним оточенням; лише на вершині самоактуалізаційної піраміди особистість перебирає на себе роль автора-міфотворця свого життєвого світу. Другий етап – саморозвиток – розгортається вже як індивідуальна авторська міфотворчість та самоконструювання “Я” в культурно-історичному просторі, він відповідає рівневі індивідуальності. Третій етап – самоздійснення – знову переводить людину у площину спонтанного конструювання “Я”, яке, однак, оприявнюється в організаційних та самоорганізаційних вимірах цього процесу. Особистість, наділена досвідом самоактуалізації, саморозвитку та самоздійснення, завдяки практиці міфотворення самоініціюється в культурі.
•   На основі цього суб'єктивного досвіду уможливлюється глибинний контакт “Я” зі спільнотою, відбувається включення в суб'єктивний досвід колективу в культурно-історичній перспективі. Це сприяє консолідації суспільства зсередини та виробленню інтегративного національного міфу на основі діалогу міфів окремих етнокультурних спільнот та видатних особистостей.
Література

1)   Кабрин В.И. Коммуникативный мир и транскоммуникативный потенциал жизни личности: теория, методи, исследования. – М.: Смысл, 2005. – 248с.
2)   Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2009. – 512 с.
3)   Старовойтенко Е. Б. Культурная психология личности: монография. – М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2007. – 310с.
4)   Сушков И.Р. Психологические отношения человека в социальной системе. – М.: Ин-т психол.РАН, 2008. – 412с.
5)   Татенко В.А. О психологии в субъектном измерении: Монография. – Киев.: Видавничий центр «Просвіта». – 1996. – 404 с.
6)   Чудновский В.Э. К проблеме соотношения «внешнего» и «внутреннего» в психологии // Психологический журнал. – Т.14.1993. - №5. – С.3-12
7)   Юнг К. Г. Синхронистичность: акаузальный объединяющий принцип. /В сб. К. Г. Юнг. Синхронистичность. — М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 1997. – 375с.
8)   Яремчук О. В. Індивідуальна авторська міфотворчість як самоініціація особистості в культурі // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: зб.наук.праць / за заг.ред.М.М.Слюсаревського, упоряд.Л.А.Найдьонова, Г.В. Мироненко. – К.: Міленіум, 2009. – Вип.9. – 280 с., с.261-270




« Последнее редактирование: 26 Февраль 2012, 13:59:38 от Вика_т »