Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: професійна спільнота психологів: колективний світогляд та міфотворчість  (Прочитано 6057 раз)

Оффлайн Victoria Kl.

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 6
  • Репутация 0
Яремчук Оксана Васильевна,
кандидат психологических наук,
доц.кафедры общей и социальной психологии им.И.И.Мечникова, докторант ИСПП  НАПН Украины,
Клюйкова-Цобенко Виктория Алексеевна,
аспирант кафедры общей и социальной психологии
ОНУ им. Мечникова
Професійна спільнота психологів: колективний світогляд і міфотворчість
Актуальність. В умовах стрімких трансформаційних змін в українському суспільстві зростає роль психолога як фахівця, що покликаний допомагати гармонізації процесів самоідентифікації  сучасної особистості як учасника різноманітних спільнот. З огляду на це, актуальним є розгляд самої професійної спільноти психологів з точки зору її колективного світогляду й засобів консолідації.
Мета. З’ясувати змістове наповнення колективного світогляду професійної спільноти психологів та соціальних працівників, звертаючись до колективної та індивідуальної міфотворчості.
Завдання.
1.   Подати теоретичне обґрунтування вивчення та формування колективного світогляду представників допомогальних професій.
2.   Запропонувати тренінгову програму становлення професійної самоідентифікації «Жива вода міфотворчості».
З метою теоретичного обґрунтування прикладних досліджень в галузі психології спільнот і зокрема професійної спільноти психологів звернемось до категоріально-понятійного апарату суб’єктно-вчинкового підходу та принципу інтеракційно-феноменологічного бачення джерел колективної суб’єктності [7; 1]
Колективний суб’єкт – це соціально-психологічна категорія, на тлі якої можна чіткіше окреслити суть і межі спільноти. З-поміж трьох головних ознак колективного суб’єкта, виділених О. Брушлинським, - взаємопов’язаності і взаємозалежності індивідів, спільної діяльності, саморефлексії, почуття та образу Ми – легше виявляються, [cenzored]ізуються в дослідженнях і визнаються за первинні, базальні перші дві. Натомість третя ознака – здатність до саморефлексії, наявність почуття та образу Ми – розцінюється як доконечний об’єктивний наслідок відбування та перебігу перших двох [5; 2].
Спільнота може характеризуватися як колективний суб’єкт, існування якого ґрунтується на переживанні належного до нього індивідами своєї колективної спільності, єдності, психологічної близькості. Водночас при цьому не досить сильними виявляються такі характеристики колективного суб’єкта, як спільна діяльність, інтенсивна взаємодія, здатність до активних дій і протидій, мобілізаційна готовність.
Для спільнот характерна причинно-взаємопов`язана подібна форма діяльності в різних сферах життя, а також спільні соціальні норми й цінності, стиль життя, гомогенність за основними статусними характеристиками, здатність до самовідтворення, специфічна сукупність соціальних зв’язків [2].  Реальна велика група передбачає наявність більш-менш постійних та істотно зумовлених взаємодій між її членами – почасти безпосередніх, а здебільшого опосередкованих, проте невипадкових. Функціонування такої великої групи має підпорядковуватися певним закономірностям, що спонукають її представників до спільних або подібних колективних уявлень, міркувань, реакцій, дій, поведінки [2].
В.Васютинський зазначає, що існують кілька класифікацій спільнот. Зокрема, у Б. Поршнєва, Г. Дилігенського та інш. Г. Ділігенський виділяє рівні групової спільності: типологічний (за спільними для членів групи ознаки); ідентифікаційний (за змістом групової самосвідомості); рівень солідарності (що має означати значуще для членів спільноти переживання та обстоювання своєї колективної єдності) [3]. Найбільш цікавим є третій рівень, а саме спільноти солідарні. Вони з’являються тоді, коли між носіями головної ознаки виникають відносини спільності, спільних інтересів, потреба діяти разом заради підтримки, збереження, захисту, розвитку спільноти. Важливим є виконання спільнотою важливої місії в соціумі. Воно пов’язане з процесом колективного самовизначення спільноти, що має вигляд спільно-взаємних намагань її членів досягти певного рівня колективного саморозуміння, самоставлення, саморегуляції на основі спільності інтересів, подібної ідентичності, протиставлення іншим групам [2].
Серед кількох сфер функціонування спільноти найбільш цікавою є міжособово-групова сфера – це рівень живої, безпосередньої взаємодії двох, кількох, кільканадцяти осіб рівень на якому ширші спільнотні процеси й механізми набувають конкретного втілення у впливах на особу. Саме ця сфера задіюється у політико-психологічній технології створення консолідуючого національного міфу.
Іще одна важлива сфера спільнотного існування – внутрішньоспільнотна, в ній проявляється суб’єктивно-ціннісна значущість належності до спільноти. Це оприявнюється, по-перше, у явищі або факті взаємно-спільного обговорення, переживання наявності ознаки і належності до спільноти, а по-друге, у наявності достатньої (критичної) кількості осіб, які мають певну ознаку для того, щоб спільнота постала як соціально-психологічна структура. На зовнішньоспільнотному рівні мають значення оцінка іншими представниками соціуму ознаки, за якою твориться спільнота, самої наявності спільноти в суспільстві, ставлення до спільноти і взаємодії з її представниками, соціально-психологічна вагомість, впливовість спільноти в соціумі [2]. Привертає увагу вийнятого важлива особливість переживання особою своєї належності до спільноти, якою є суб’єктивна довільність. Якщо до того реального середовища, у яке особа включена, до якого належить безпосередньо, вона може ставитися по-різному і суб’єктивно нібито так, як сама цього захоче, то все-таки ці її ставлення щонайбільше визначаються характером і змістом її взаємодії з оточенням. Натомість, коли йдеться про спільноту до якої особа належить менш зримо й вагомо, то тут простір її оцінок і ставлень виявляється набагато менш обов’язковим, у ньому значно більше місця для суб’єктивних інтерпретацій. Спільноти постає для особи такою, якою особа хоче її бачити. Спільнота дає особі, а особа бере від спільноти те, чого сама хоче. Фактично ця їх взаємодія є великою мірою ілюзорною, а отже, майже цілковито визначається потребами особи [2].
Для дорослої особи спілкування з представниками спільноти, до якої вона себе зараховує подібне до уявної взаємодії з «вигаданими» нею самою партнерами (згадаймо, наприклад, явище «уявного партнера» дитини).
Психологічні підстави належності до спільноти, коли вони втілюють прагнення особи відчувати свою причетність до чогось «більшого», великого і вічного дозволяють розширити ідентичність особистості до рівня культури певного етносу. Таким «великим» може бути ідея досконалості спільноти. Здебільшого, проте, ідеться про ідею та спільноти водночас: спільнота плекає ідею, а ідея єднає спільноту. У такому разі самої належності до спільноти виявляється якось замало: тут має йтися радше про причетність до спільноти, до її великих справ, до служіння провідній ідеї.
На думку І. Р. Сушкова, відбувається своєрідна деперсоналізація в межах колективного суб’єкта, але це не втрата індивідуальності і не спрощення її, а скоріш розширення ідентичності, що знаменує собою перехід до нового, адекватнішого для цієї ситуації рівня взаємодії [6].
Вплив, що надходить із боку спільноти (а надходить він тією мірою, якою відображається самою особою), має терапевтичний ефект, який майже цілковито визначається тим, наскільки особа готова погодитися на внутрішні зміни, піддатися їм, здійснити їх у самій собі. Тобто така соціотерапія стає нічим іншим як самотерапією. Спільнота є неодмінною складовою такого терапевтичного процесу, але при цьому реалізація терапевтичного потенціалу взаємодії з нею особи майже цілковито залежить від її суб’єктивних потреб і здатності використати цей потенціал [2]. Спільнота є для особи настільки інтегрованою, наскільки це особі суб’єктивно потрібно [2].
Для взаємодії членів спільноти більш характерними є не безпосередні реальні контакти між членами (такі контакти хоч і мають місце, але є радше нетиповими, спорадичними), основний зміст спілкування в межах спільноти визначаються контактами уявно-опосередкованими, умовно-символічними. Ці опосередковані контакти можуть досягати досить високого рівня психологічної інтенсивності, набувати значної ефективності. Це стає можливим завдяки тому, що в їхній основі лежить обмін символічними змістами й сенсами. На основі безперервного і різноспрямованого обміну твориться інтерсуб`єктивний простір, у якому спільно перебувають усі учасники інтерсуб`єктних взаємодій [1]. Такі обмінні процеси на рівні спільноти набивають транссоціетального характеру, великою мірою символізують і забезпечують, обґрунтовують вихід особи в транссоціетальні сфери буття [2].
У схожому контексті В Кабрін говорить про транскомунікацію – процес спілкування між інакшими і різнопорядковими суб’єктами в інтра- і інтерперсональних планах, над динамічний сенсотвірний процес гармонізації різнорівневих світів людини, що відкриває в ній сенсову єдність мікро- і макрокосму, виводить її в транскомунікативні світи психологічного універсаму особи.
Тренінг "Жива вода міфотворчості" задіює вищенаведені концепції та розглядається нами в якості одного з етнопсихологічних  інструментів розвитку професійної компетенції представників допомагальних  професій, а саме таких особистісних якостей як: дивергентність, інтуїтивність, діалогічність, герменевтичність, полікультурність, полісемантичність, екзістенційність, креативність, тощо. Мета тренінга: розглянути роль архетипів слов'янських свят весняно-літнього циклу в діяльності представників допомагальних професій.
Тренінг задіює в собі наступні ідеї:
- Розгляд культурно-історичних "коренів" (традиції,обряди, свята) як ресурсу подолання
соціальної та особової кризи.
- Ідея межі - переходу від весни до літа - як основа ініціації.
- Дослідження архетипів слов'янської культури і їх обрядово-календарне заломлення (наприклад, загальновідомі Кострома – архетип переходу; кумління - архетип єдності, взаємодопомога на духовному шляху; Русалії - архетип води, Тіні, Смерті; Івана Купала - архетип чоловічої і жіночої, подружньої єдності; символіка квітки папороті - ресурс для надбання духовного і матеріального багатства; вінок як символ дівочої долі).
Надамо алгоритм проведення тренінгу, спираючись на вищенаведені викладки.
1. Вступ. Тезове (5 мін) пояснення, хто така Жива і як вона пов'язана з  допомагальними професіями, що таке обряд кумління, яке місце він займав у давніх слов'ян. Пояснення символіки  дійства : богиня Жива, Зозулица -Зозуля, "кумління".
Жива («життя, що дає») - богиня життя, весни, родючості, народження, Животворних Сил Природи,  весняних вируючих вод, покровителька юних дівчат і молодих дружин. За однією версією -дочь Лади,по інші за іншою - одна з її іпостасей. Вшановуючи зозулю -провісницю світу предків, які вже  пішли, слов'яни вшановували і богиню, що прийняла її вигляд, Живу. День Живі слов'яни відмічали 1 травня. В ніч з 31 квітня на 1 травня жінки, «розкидували» мітлами нежить, прославляли Живу, що пожвавлює  природу, пекли печиво у вигляді жайворонків, відпускали птахів на свободу.
Кумління –це  встановлення духовного зв'язку між молодими людьми для взаємної допомоги і підтримки. Споріднення  душею з близькою людиною. Використовується ритуал поцілунку через березовий вінок. При цьому вимовляється "примовляння" і куми обмінюються чимось на пам'ять.
2. Залучення учасників до спільного вчинку створення гармонійного професійного простору допомоги людям. На основі індивідуальної авторської міфотворчості учасників тренінгу задіюється ресурс слов'янської традиції вшановування богині Живі як покровительки цілителів :
- Під музику народної пісні про Зозулю (10 мін) викладаються атрибути обрядової дії: символічний камінь "Алатир", рушник, глечик з квасом, хліб(коровай), макітра з
черешнею. Жива тримає в руках Зозулицю. Обрядові вінки (3 шт) лежать на глечику. На завершальні акорди музики Ведуча (далі скорочено Вед.)  підходить до центру, знімає верхній вінок і урочисто підносить його Живі, яка, у свою чергу, віддає Зозулю. Музика закінчується. Вед.№1 грає на Зозулиці.
- Вед.№ 2 розповідає  про зв'язок слов'янських традицій з місією представників допомагальних професій. Вед.№1 відносить Зозулицю на глечик, продовжуючи грати на ній. Повертається на місце, узявши 2 обрядові вінки. Вед.№ 2 нагадує, отримавши перший вінок про мету і сенс обрядового дійства. Рух вінків починається за годинниковою стрілкою, Вед.№ 2 вимовляє формулу: "Нехай в простір допомагальних професій прийде…" та передає сусідові. Після того, як вінок повертається, зробивши круг, проти  годинникової стрілки, пускається другий вінок з формулою "Нехай з простору допомагальних професій піде…". У той момент, коли вінки потрапляють до Живи, вона вимовляє «Нехай буде так!», другий раз «Нехай буде так!» за нею повторюють інші ведучі.
-Ведучі відносять вінки в круг і урочисто одягають на глечик. Вед.№2 повертається на місце, а Вед.№1 йде за годинниковою стрілкою із Зозулицею, граючи  персонально кожному учасникові (очі-в-очі). Ставить Зозулицу на глечик. Повертається в круг.
- Вед.№2 звертається до учасників із закликом: «Друзі, візьмемо участь в  символічному обряді «кумління». Ми належимо з вами до професії, яка несе гармонію в людські життя. Кожен з нас несе в собі власний досвід допомоги людям. Що найголовніше хотіли б ви передати своїм колегам? Обміняймося цими дарами. Вінок символізує Вашу індивідуальність, професійність, майстерність». Вед.
№ 2, знімаючи з голови вінок, тримає його перед собою, вимовляючи фразу  «Шановна колего, передаю Вам своє бажання розвивати в людях їх  індивідуальність і потенціал», передаючи за годинниковою стрілкою сусідові, який, у свою чергу, повинен передати його далі з напуттям. Коли вінок доходить до Живі, вона промовляє: «Кумись, роднись,
єднайся / У спільній меті пошуку щастя./У нас у всіх єдине життя, / Хай буде кращим воно день від дня!»
- Вед.№ 1 несе вінок на глечик (вмикається пісня Злати Огневич «Зозуля»), бере зозулю, віддає Живі, становиться в центрі хороводу.
- Після закінчення музики Жива роздає учасникам дари (наливає квас, розламує хліб) і пропонує розібрати «Алатир»: «Візьміть
частинку нашого єдиного простору,що несе енергію любові і здоров’я».
Приклади афірмацій учасників щодо допомагальних професій
"Нехай прийде"
1. Усвідомлення єдності у благородній місії допомоги людям.
2. Благополуччя і достаток стане гідною винагородою за нашу нелегку працю.
3. Творче натхнення і прозорливість, щоб розкрити індивідуальність клієнта.
4. Творення і цілісність в наш внутрішній світ.
5. Взаємовідношення і продуктивний діалог в наше полікультурне суспільство.
6. Емпатія й обмін досвідом між поколіннями.
7. Гармонія між чоловічим і жіночим.
8. Наші емоції і почуття будуть високими і "чистими".
9. Дар відання та цілительства душі.
10. Вище благословення і сила допомагати людям.
"Нехай піде"
1. Недовіра і заздрість в нашому професійному середовищі.
2. Втома і фізичні недуги.
3. Стереотипність і формалізм у відношенні до людей.
4. Агресія і протистояння, розділення на "своїх" і "чужих".
5. Конкуренція і суперництво, що відводить від допомоги людям.
6. Авторитарність, домінування і "дідівщина" в співтоваристві допомагальних професій.
7. Переважання гендерного над загальнолюдським.
8. «Нижчі» емоційні прояви.
9. Поверхневі судження і безпідставні оцінки.
Зворотний зв'язок учасників тренінгу здійснюється  в обговоренні персональних вражень та почуттів учасників та в дискусії стосовно того, як обрядово-ритуальне дійство може допомогти в розвитку професійної свідомості в допомагальних професіях.

   
Висновки. На думку багатьох дослідників поняття спільноти передбачає в першу чергу соціологічне розуміння: розгляд спільноти як цілісної одиниці, що функціонує в суспільстві. Професійна спільнота психологів, звісно, також є соціологічною одиницею, яка поступово набуває власних соціальних інститутів. Але потреби, інтереси, мотиви поведінки, думки і почуття окремої людини-професіонала як учасника психологічної спільноти потребують саме глибшого дослідження, в тому числі в психолого-історичному контексті.
Наші прикладні дослідження по формуванню професійної самоідентифікації психологів підтвердили, що належність різних осіб до однієї спільноти, а ще більше пожвавлення їхньої спільної причетності до архетипного підгрунтя формують почуття єдності, почуття Ми, яке є основою професійної солідарності колективного суб’єкта.

Література
1.   Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади : дис... д-ра психол. наук: 19.00.05 / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2005.
2.   Васютинський В. Психологічні виміри спільноти: монографія / Вадим Васютинський. – К.: Золоті ворота, 2010. – 120с.
3.   Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. – М.: Новая школа, 1996, с.279-280
4.   Кабрин В.И. Коммуникативный мир и транскоммуникативный потенціал жизни личности: теорія, методи, исследования. – М.: Смысл, 2005, с.54
5.   Психология индивидуального и группового суб’єкта / Под ред.. А.В. Брушлинского, М. И. Воловиковой. – М.: ПЭР СЭ, 2002
6.   Сушков И.Р. Психологические отношения человека в социальной системе. – М.: Ин-т психол. РАН, 2008, с.249-250
7.   Татенко В.А. Психология в субъектном измерении.: Монография. – К.: «Просвіта», 1996. – 404 с.
8.   Яремчук О.В. Спадкоємність історичної традиції як етнокультурна міфотворчість суб’єкта \\ Актуальні проблеми психології: Етнічна психологія. Історична психологія. Психолінгвістика / За заг.ред.С.Д.Максименка, М.-Л.Чепи. – К.: ДП «Інформаційно-[cenzored]ітичне агентство», 2009. – Т.9, Ч.4. – 460 с., с.445-458