Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: Міфологеми надприродного в ментальності сучасної особистості.  (Прочитано 3295 раз)

Оффлайн Яремчук Оксана Васильевна

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 12
  • Репутация 1
УДК 159.923.2
Докторант ІСПП НАПН України
Доц.каф.соціальної та
прикладної психології ОНУ ім.І.І.Мечникова
Яремчук Оксана Василівна
Міфологеми надприродного в ментальності сучасної особистості: психо-історична реконструкція.
Анотація. В статті [cenzored]ізуються феноменологічні прояви надприродного в ментальності сучасної особистості, які порівнюються з результатами психо-історичної реконструкції міфологеми чорта в українській традиції.
Ключові слова: ментальність, психо-історична реконструкція, міфологема, надприродне.
К.-Г. Юнг ставить акцент на індивідуації як на процесі утворення та спеціалізації індивідуальної натури, який диференціює її від колективної психології. Цей процес він описує як «природну необхідність» становлення глибинної, достеменної сутності людини – Самості [6]. Початкова стадія індивідуації – формування адекватної персони, адаптація особистості в соціумі. Початок справжньої індивідуації – усвідомлення Тіні. Тінь згідно з К.-Г. Юнгом являє собою суму всіх витіснених змістів протилежних его-свідомості. На цій стадії, відбувається криза самоідентифікації. Коли  Тінь інтегрована, особистість виходить на принципово інший якісний рівень свого розвитку. Але, зазвичай, перехід на наступну стадію індивідуації  ускладнюється забобонами та марновірними с[cenzored]ами. Тому, ми вважаємо доречним провести психо-історичну реконструкцію міфологем надприродного в ментальності сучасної особистості. Для цього ставимо в даній статті мету розглянути феноменологію інфернального як проекції Тіні в українській традиції.
Найбільш повно серед українських авторів ця проблематика представлена у творчості М. Гоголя. Д. С. Мережковський вказує на специфічне змістове наповнення цієї темної сторони гоголівської творчості. «Як виставити чорта дурнем», - це за власним свідченням письменника було головною думкою усього його життя. Вже «здавна я лише тим і заклопотаний, щоб після мого твору вдосталь насміялася людина над чортом» [3]. Особливістю світосприйняття М. Гоголя, на думку Д. С. Мережковського, є «розколотість навпіл». Ефективним засобом примирення та співіснування з тіньовою архетипічною сутністю письменник вважав сміх. Використовуючи його терапевтичну дію, він спирався на фольклорну традицію української ментальності. Чорт, диявол – персонажі, які повсякчасно зустрічаються в українських казках, оповіданнях, легендах. [cenzored]ізуючи літературні пам’ятки, прослідкуймо, як трансформувався цей архетип у свідомості народу впродовж поколінь. Ю. Винничук, упорядник збірки творів інфернальної тематики «Чорт зна що» зазначає, що перші згадки про чорта у літературних джерелах з’являються у «Повісті минулих літ», житіях святих та апокрифах про створення світу. Він наголошує, що у ті часи чорта ще сприймали як реально існуючу істоту, його боялись, шукали від нього захисту і в щоденному побуті вбачали сліди його підступної діяльності. Але починаючи з ХVІ століття, український диявол набирає гротескної форми, численні народні оповідки дають безліч свідчень про те, що диявол поступається людині. Оповідей про грізного чорта стає усе менше і менше. Судячи із окремих переказів, «існувало переконання, що диявола можна легко перехитрувати спритністю чи києм легше, аніж молитвою» [1]. Під впливом письменницького бачення образ чорта усе більше набирає людських рис, викликаючи в читача замість с[cenzored]у симпатію або сміх. Згадаймо такі класичні твори, як оповідання М. Гоголя та Г. Квітки-Основ’яненка, драматичну поему «Лісова пісня» Лесі Українки та «Ніч на полонині» О. Олеся або повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». На думку Ю. Винничука, чорт став «більше блазнем, ніж пос[cenzored]ом». Зважаючи на те, що постать чорта дуже розповсюджена в українській традиції, можна припустити, що психо-історична реконструкція цього архетипу фасилітує  індивідуацію української особистості. Виокремимо найбільш частотні міфологеми архетипу чорта. По-перше, це стародавні уявлення про чорта, як земного бога, що є решткою дуалістичних вірувань, згідно з якими Господь і Сатанаїл творили світ разом, і тому всі тварини і рослини чітко поділені на господні та диявольські. В інших джерелах підкреслюється, що за найдавнішими уявленнями, Сатана створив усе видиме і матеріальне – землю, тварин, рослини, навіть людей. Архетип диявола, таким чином, є протилежністю, антитезою Бога, темною силою, яка однак існує незалежно від волі людини, як жива природа. Згідно з цими віруваннями, чорти мають свої функції і живуть усюди. По-друге, іншим варіантом бачення архетипу чорта є олюднений, закоханий, навіть жонатий чорт. У цієї міфічної істоти є родина, діти, родичі. Відповідно до цього варіанту, широко представленого в народній міфотворчості, переважно в казках та легендах, чорт виступає як симпатична істота, яка навіть викливає співчуття. Йому приписують всі ті проблеми й думки, які характерні для буденного життя пересічної людини. У чорта навіть є матір – це добра стара жінка, що розраджує скривджених, допомагає людям. По-третє, широко представлена міфологема чорта-помічника як уособлення творчої взаємодії людини зі своїм темним началом. Чорт є справедливим гарним товаришем, що ладен допомагати безкорисливо, натомість бажаючи лише шанобливого до себе ставлення. Це відображає мотив плідної співпраці двох іпостасей «Я»: свідомого та несвідомого. Прохання прислухатися до Тіні в образі чорта, прийняти її в собі, оприявнює потребу більш розважливо ставитися до своїх вад, недоліків, незрозумілих потаємних змістів власної психіки. По-четверте, українському народу притаманне глузливе, іронічне ставлення до своєї Тіні, що постає в знущанні над чортом. Багато сюжетів казок описують дурного, довірливого чорта,  якого легко обійти, обдурити. Міфологема чорта-дурня вимальовує в ментальності народу-міфотворця чорта як не страшну, а скоріше кумедну істоту, що не може зрівнятися розумом з людиною. Народ по-доброму глузує з чорта, який виступає в ролі комічного персонажу, і це допомагає спроектувати назовні внутрішні конфлікти та перебороти власний с[cenzored], сумніви через гумор та оптимізм. Так, у казці «Кріпак і чорт» простий мужик легко, завдяки своїй мудрості, заробляє собі багатство (чорти дають йому його, щоб їх не турбували), а у казці «Як баба чорта дурила» жінка, скориставшись недосвідченістю чорта у господарчих справах, бере його на роботу як наймита. Побіжно у цих сюжетах акцентується специфічне забарвлення української мудрості як вміння господарювати  та набувати  добра. По-п’яте, багато сюжетів народної творчості містять міфологему «повчального» чорта, що передає людині мудрість, одвічні знання, задаючи каверзні запитання, завдання або перевіряє людину на вади, шукає її слабке місце та вказує на нього. Це також, на нашу думку, оприявнює тенденцію контакту з несвідомим, кроки у напрямку індивідуації. По-шосте, крім цих симпатичних та позитивних проявів архетипу чорта в українському фольклорі є й негативні варіанти зображення цього персонажу як деструктивної сили, що постає проти людини та привласнює її собі, символічно забираючи душу. Подібні історії наводять жах, лякають своїми сюжетами. По суті в даному разі чорт – це сукупність негативних енергій в несвідомому людини, неусвідомлювані інстинкти, переплетенні з соціальними установками. Це результат «бунту» Тіні, через зневажливе та зверхнє до неї ставлення. Вона проривається назовні і підпорядковує собі особистість. Сюжети, присвячені цій тематиці часто описують запродання душі дияволу в обмін на матеріальні блага. Інший варіант – як результат спокуси принадами пана, в якого перевтілюється оманливий чорт – зникнення безвісти, смерть. Це застереження, яке в образній формі передається через етнічну традицію. По-сьоме, крім усіх цих вище згаданих ролей, в яких може поставати чорт, є ще й іпостась гріховного, [cenzored]уального – чорта-спокусника. Він зваблює, стає коханцем або коханкою, перетворившись на парубка або дівчину. Подібний сюжет найбільш характерний для середньовічної літератури. В більшості випадків в українських міфах і легендах ці перевертні з’являються у разі сильної туги за своїми померлими коханими. Мета цих творів – застерегти від надмірного прояву емоцій, сприяти спокійному та смиренному, розважливому ставленню до  долі, життєвих випробувань.
Враховуючи результати психо-історичної реконструкції міфологем надприродного в українській традиції, ми пропонуємо алгоритм опрацювання тіньових вмістів в ментальності сучасної особистості.
1. Вивчення невідомих змістів індивідуальної міфології шляхом асоціативного експерименту зі словами-стимулами інфернального змісту (за К. Г. Юнгом).
Студентам пропонувалося схарактеризувати таких міфічних персонажів, як: диявол, чорт, домовик, лісовик, водяник, демон [4] – та виділити їх головні психологічні якості, характеристики (бланк відповідей наданий у додатку 1). Ми отримали інформацію про те, як студенти сприймають цих міфічних персонажів, тобто їх уявлення про характерні риси інфернального. Найбільш значущими виявились архетипи диявола, чорта, демона, решта – допоміжні фігури, що несуть незначне смислове навантаження. Також пропонувалося доповнити ряд персонажів своїми, що відносяться до поданої групи, але не були наведені. Все це може допомогти виявити найбільш значущі семантичні конструкти, якими описується особистісний архетип Тіні та його складові. Наступне завдання: навести приклади персонажів, що протиставляються поданій групі та схарактеризувати їх. Це допомагає виявити, якими якостями наділяє особистість персонажів-антагоністів, які архетипи протиставляє архетипу чорта.
За результатами контент-[cenzored]ізу, в студентській вибірці при характеристиці інфернальної тематики акцентується аспект містичності, сили, але в багатьох випадках амбівалентності. Архетип чорта тлумачиться більше як кумедний, веселий, але зазвичай підступний, але загалом не страшний. Простежується ідея необхідності цих негативного персонажу для рівноваги, багатьма підкреслена ідея його суперечливості: залежно від ставлення людини, він постає в різних своїх іпостасях, з цією істотою можна домовитися. В особистісній міфології учасників дослідження спостерігається бачення цього персонажу як помічника людини. Гендерні розбіжності інтерпретації інфернальної тематики постають в тому, що серед жіночої частини вибірки яскравіше виражений емоційний компонент, образний опис архетипу.
Наступні етапи дослідження були пов’язані по-перше з індивідуальним ранжуванням наративів, що базуються на казкових фольклорних текстах про інфернальне. Треба було обрати з шести текстів-міфологем такий, що найбільш вдало описує постать чорта та характеризує його найкраще (пояснити чому). Після цього слід проранжувати наступні казки [1].
1.    «Про Легеня, що повернув людям сонце, місяць і зорі» – міфологема «закоханий,  хазяйновитий, довірливий чорт»;
2.   «Як баба чорта дурила» – міфологема «чорт-дурень»;
3.   «Як чоловік із чортом гуслі міняв» – міфологема «чорт-спокусник, омана»;
4.   «Про мельника й нечистого» –  міфологема «чорт-помічник»;
5.   «Як чоловік хотів повіситись» – «повчальний, справедливий чорт»;
6.   «Про Чорта-панича» – «містичний, лякаючий аспект чорта – деструктивна сила».
Індивідуальне ранжування текстів може показати, який аспект архетипу Тіні є найбільш прийнятним та усвідомленим, а які ще підлягають витісненню через їх надмірно травмуючу силу для свідомості. Наші емпіричні дослідження допомогли виявити загальні тенденції серед представників студентської молоді чоловічої та жіночої статі. У дослідженні приймали участь 64 особи. З них: 21 – чоловіки, 42 – жінки. 9 респондентів відмовилися здійснити вибір казки, яка, на їх думку, найбільш вдало відтворює характеристики чорта (4 – чоловіки, 5 – жінок). Таким чином, серед чоловіків процент відмов склав 20 %, серед жінок – 12 %. Загальна картина виглядає наступним чином: лідером виявилась міфологема 2 (19 виборів) – «чорт-дурень», друге місце посіла казка 5  –  «справедливий, повчальний аспект чорта» (17 виборів), на третьому – міфологема 3 («чорт-спокусник») (16 виборів). Отже, міфологеми досить щільно слідують одна за одною в своїй популярності. Таким чином, можемо констатувати, що респонденти характеризують архетип чорта досить позитивно і сприймають його в суто українській манері: як щось нестрашне, навіть кумедне. На думку респондентів, чорта можна перемогти силою розуму – перехитрувати. Крім того, чорт є справедливим та не становить загрози за умови належного з ним поводження. Лякаюча містичність чорта також має місце, але не настільки важлива для більшості. Це свідчить про те, що більшість учасників знаходяться на шляху опанування власних с[cenzored]ів та зменшення їх впливу шляхом терапевтичної дії сміху.
По-друге, доповнення наративів, що базуються на казкових фольклорних текстах про інфернальне. Творче завдання полягало у доповненні трьох текстів: проблемних ситуацій, що відображають можливі реакції людини при зіткненні з інфернальними змістами, тобто з власною тіньовою складовою. Це завдання дає можливість глибше зрозуміти стосунки особистості з Тінню, з’ясувати в якій мірі конкретна особистість може її прийняти. Дане завдання орієнтоване на творче переосмислення традиційних міфологем у власних індивідуальних авторських міфах, оприявнення потаємних несвідомих змістів у текстах. Завдяки балансу жіночих та чоловічих персонажів у запропонованих наративах, учасники отримують змогу творчого осмислення та представлення найбільш характерної, на їх погляд, манери поведінки при спілкуванні з Тінню у гендерному аспекті. Казки розміщені за принципом наростання значущості взаємовідносин з Тінню. Перша казка – діагностична, дає інформацію про найбільш імовірну поведінку особистості при зустрічі з власною Тінню. Це сюжет знайомства з власним несвідомим, завдяки якому учасникам пропонується проективний матеріал для реакції на відкриття своїх невідомих потенцій на даний момент. Цей наратив значущий для подальшої роботи, тому що інформує, чи готова особистість плідно співпрацювати з несвідомим. У цій казці подані взаємини жінки та її Тіні й пропонується продовжити, що сталося далі. Казка №2 оприявнює ієрархію особистісних цінностей, переважну спрямованість на матеріальне або духовне. Найбільш значущими у цій казці є міжособистісні взаємини, які розкривають внутрішній конфлікт між матеріальним та духовним в особистості. Казка піднімає проблему справедливості, гендерних стосунків, можливості співпраці з власним архетипом Тіні, оприявнює с[cenzored]и зради як з боку коханої людини, так і з боку власного підступного несвідомого. Учасниці отримують можливість описати сценарії поведінки чоловіків у проблемній ситуації, а учасники – жінок. Важливими для інтерпретації продовження казки є також архетипи Аніми та Анімуса та їх врівноваженість в несвідомому учасників. Казка №3 демонструє аспект довіри-недовіри до себе через власну амбівалентність,  також пожвавлює архетипічні змісти, пов’язані з ініціацією та занурює у проблематику взаємодії з Тінню, як помічником та натавником, відкриває тему смислу людського життя на фоні його скінченності, а також підкреслює відповідальність за конструктивне використання особистістю творчих енергій Тіні. Наведені завдання загалом призначені для відображення рівня інтеграції Тіні, осягнення її творчого потенціалу шляхом інтерпретації власних продовжень казок. Це дає змогу побачити, наскільки досліджувані готові до створення індивідуального авторського міфу та якими метафоричними змістами вони оперують.
По-третє, розототожнення з тіньовими змістами власного несвідомого через створення індивідуального авторського міфу, казки [2].
Етнокультурну міфотворчість можна розглядати не тільки як самопізнання, але й як самоініціацію особистості в культурі. Можна припустити, що створення індивідуального авторського міфу, казки зміцнює внутрішній зв'язок зі своєю традицією. У роботах, присвячених вивченню ритуалів (Ф. Боас, М. Еліаде й інш.), нерідко зустрічається твердження про те, що суб'єктивно-особистісний зміст ритуалів (наприклад, видінь) залежить від того,  чи розділяє учасник культурні цінності даної етнокультурної спільноти чи ні. Іншими словами,  чи сприймає він цінності визначеної культури як свої. Причому це положення стосується не тільки представників інших культур, але й індивідів, що номінально належать до певної культури, але не пройшли належного процесу інкультурації [5]. Талановита драматизація етнічних міфологем і сюжетів у власній казці, надає можливість пережити стан катарсису, який актуалізує такий внутрішній досвід, що є недоступним у повсякденному житті. Ефект переживання катарсису можна порівняти з ритуалом ініціації в стародавніх культурах.
Висновок. Самопізнання особистості та її самостановлення тісно пов’язані з творенням індивідуального авторського міфу як системи ціннісних орієнтирів та моральних імперативів в певній культурі. Важливе місце в цьому процесі посідає прилучення до сакрального досвіду етносу шляхом психо-історичної реконструкції міфологем надприродного. Це сприяє катарсису як ініціації суб’єкта на новому рівні самоусвідомлення завдяки опрацюванню Тіні.
 Література.
1.      Винничук Ю. Чорт зна що. – Львів: ЛА «ПІРАМІДА», 2004. – 792с.
2.   Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Сочинение сказок / Формы и методы работы со сказками. – СПб.: Речь, 2006. – 240с., с.66-76.
3.   Мережковский Д. С. Гоголь. Творчество, жизнь и религия.- http://www.vehi.net/merezhkovsky/gogol/01.html.
4.   Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. – 3-е вид. – К.: Міленіум, 2005. – 352с.
5.   Элиаде М. Аспекты мифа. – М.: Наука, 1993. – 250с.
6.   Юнг К.-Г. Психология и поэтическое творчество / Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 400с., с.103-119.