Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: СИСТЕМНО-ПАРАМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ.  (Прочитано 2801 раз)

Оффлайн Родина Н.В.

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
УДК: 159.9.01
Н.В. Родіна
доцент кафедри соціальної та прикладної психології
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова.

СИСТЕМНО-ПАРАМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КОПІНГ-ПОВЕДІНКИ.
Анотація. Категоріальний апарат параметричної загальної теорії систем дозволив концептуалізувати формування копінг-поведінки. Систему «зовнішнє середовище – особистість, що долає» формалізовано у загальнофілософських поняттях річ, властивість і відношення, визначено її системні дескриптори: концепт, структуру і субстрат, а також описано її основні реляційні й атрибутивні параметри.
Ключові слова: копінг, м'яке системне моделювання, системні дескриптори, атрибутивні параметри.

СИСТЕМНО-ПАРАМЕТРИЧЕСКАЯ МОДЕЛЬ ФОРМИРОВАНИЯ КОПИНГ-ПОВЕДЕНИЯ.
Аннотация. Категориальный аппарат параметрической общей теории систем позволил концептуализировать формирование копинг-поведения. Система «внешняя среда – совладающая личность» формализована в общефилософских понятиях вещь, свойство и отношение, определены ее системные дескрипторы: концепт, структура и субстрат, а также описаны ее основные реляционные и атрибутивные параметры.
Ключевые слова: копинг, мягкое системное моделирование, системные дескрипторы, атрибутивные параметры.

SYSTEM-PARAMETRIC MODEL OF THE COPING BEHAVIOR FORMATION
Abstract. Categorical apparatus of рarametric general system theory allows to conceptualize the coping behavior formation. The system “external environment – personality thaе copes” is formalized in general philosophical terms – thing, property, relation; its system descriptors are defined: concept, structure and substrate; also its principal relational and attributional parameters are described.
Keywords: coping, soft system modeling, system descriptors, attributional parameters.


Ідеї системного підходу, тобто ідеї [cenzored]ізу всіх утворень, які можна вважати системами, обговорюються вже більше півстоліття, починаючи з робіт Л. фон Берталанфі [3]. З 60-х років XX століття почалися спроби описувати психіку в цілому із використанням кібернетичних і математичних понять, а потім і з використанням теорії систем. Уперше використання системного підходу в психології став обговорювати Б.Ф. Ломов [8, 9]. Надалі його ідеї отримали розвиток у працях його прихильників і послідовників: Д.М. Завалішиної [7], В.О. Барабанщикова [1, 2] та ін. З погляду Б.Ф. Ломова, застосовність системного [cenzored]ізу припускає: 1) багатомірність утворення, 2) його багаторівневість і ієрархічність, 3) багатомірну класифікацію його властивостей, 4) визнання його полідетермінованності та 5) вивчення окремого взятого утворення в його розвитку. Всім цим критеріям відповідає копінг-поведінка – поведінка подолання індивідом стресів, що виникають в процесі його взаємодії з оточуючим середовищем.
Як відомо, у використанні теорії систем до соціальних наук, як окремо, так і паралельно, можуть використовуватися два методологічних підходи, що дозволяє адекватно вивчати будь-які явища та процеси. Перший з них - Hard Systems Methodology («тверда» системна методологія) - включає кількісні методи, другий – Soft Systems Methodology («м'яка» системна методологія) [15, 16] включає якісні методи.
Ми вважаємо необхідним використати для формування якісної моделі, що повинна концептуалізувати основні закономірності формування копінг-поведінки, одну з найбільш всеосяжних парадигм серед загальних теорій систем – параметричну загальну теорію систем. Вона привернула увагу дослідників з багатьох сфер науки, тоді як багато інших системних парадигм користають однобічною популярністю в певних галузях.
Отже подібна універсальність є запорукою високої наукової ефективності методологічного апарату параметричної загальної теорії систем. Так, ця теорія використовувалась для рішення загальнонаукових проблем: Л.М. Терентьєвою для [cenzored]ізу співвідношення науки та паранауки [11], Готинян В.В. для виявлення системних аспектів проблеми безеталонного вимірювання [5], Д.С. Делі-Славовим для [cenzored]ізу теорії наукових революцій Т. Куна [6]. Також Параметрична загальна теорія систем використовувалась в окремих науках. В політології [cenzored]із політичного процесу за допомогою методологічного апарату Параметричної загальної теорії систем здійснювався А.М. Польовим [10], а [cenzored]із типології політичних устроїв – А.С. Галиновським [4]. В історіософії А.М. Чорна за допомогою системних дескрипторів вивчала взаємозв’язок раціонального та ірраціонального в концепції А. Тойнбі [13], в юриспруденції С.В. Чубраков досліджував зміст категорії «принцип» у кримінально-виконавчому праві в аспекті системного підходу [14].
Тому метою даної статі є системно-параметричний [cenzored]із формування копінг-поведінки.
Творець Параметричної загальної теорії систем А.І. Уйомов не ставив за мету дати нове визначення поняття «система», а спробував сформулювати метапоняття, тобто вивести з наявних понять їх спільні ознаки. Використовуючи для уточнення даних іншими авторами визначень терміна «система» методи заперечення й узагальнення, він дійшов висновку про наявність декількох основних груп, звівши їх до двох базових (давши не тільки їх словесне визначення, але й зобразивши їх у вигляді формул), в які можна об'єднати всі існуючі в літературі дефініції цієї категорії [12, с. 98-119]. За першим типом він визначив систему як будь-який об'єкт, в якому має місце якесь відношення, що задовольняє властивості визначеності (що володіє деякою заздалегідь визначеною властивістю), а за другим – як будь-який об'єкт, в якому мають місце якісь властивості, що перебувають у деякому заздалегідь заданому відношенні [12, с. 120-121]. Відзначаючи можливість одержання одного поняття з іншого шляхом заміни слова «властивість» на «відношення», А.І. Уйомов пропонує таке подвійне визначення поняття системи використати як загальносистемне.
Слід зазначити, що системне визначення об'єкта має сенс тільки в тому випадку, якщо на підставі такого визначення можлива характеристика об'єкта, що визначає його системну специфіку. Така характеристика може бути здійснена за допомогою системних дескрипторів і параметрів. Розгляд копінг-поведінки у відповідь на стресор або кризову ситуацію припускає побудову системної моделі з виділенням таких системних дескрипторів, як концепт, структура й субстрат. А на наступному етапі - виділення реляційних і атрибутивних системних параметрів.
Для реалізації якісного підходу необхідно зовнішнє середовище й особистість, що долає, розглянути як єдину систему. Дійсно, будь-яка система існує в певному середовищі. Однак протилежність «системи» і «середовища» – це відношення між об'єктами, а не поняттями. Середовище протистоїть системі «особистість» не як щось відмінне від системи, а як інша система. По-перше, зовнішнє середовище формує несвідоме індивіда, впливаючи на його розвиток в онтогенезі, по-друге, висуває актуальні вимоги до індивіда, які впливають на детермінацію несвідомим рівнем свідомого рівня, по-третє, стресор взагалі або кризова ситуація, зокрема, впливають на індивіда, формуючи в нього поведінку подолання. Відповідно особистість, що долає, - відкрита система. Вона взаємодіє із середовищем (іншими індивідами, групами, громадськими інститутами й т.д.). Результатом цієї взаємодії є копінг.
Ця системна модель має атрибутивний концепт і реляційну структуру. Більш детально концепт можна визначити так: взаємодія особистості й середовища, яке здійснює стресовий, кризовий вплив. Структурою системи є стосунки між особистістю, що долає, і зовнішнім середовищем, що впливає на неї. Субстратом системи є індивід і так званий «позаіндивідний простір», що вступає з ним у контакт. Позаіндивідний простір є всією множиною речей, що характеризуються властивістю «не-конкретний-індивід». Опишемо елементи субстрату системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає». Отже, зовнішнє середовище складається з наступних підсистем.
1.   Стресор.
2.   Фактори середовища, що впливали на онтогенез.
3.   Актуальні вимоги середовища.
Особистість, що долає, також формує три підсистеми.
1.   Несвідоме.
2.   Свідомість.
3.   Копінг.
Тобто взаємозв’язки в системі реалізуються із заздалегідь заданою властивістю, що виражається наступною формулою:
(m)S = [Rs (*m)]Pc,
де:
m - річ,
P - властивість,
R - відношення,
S - система,
с - концепт,
* - структура,
s - субстрат.
Визначивши концепт, структуру й субстрат системи, про[cenzored]ізуємо її реляційні й атрибутивні параметри. Значення реляційних системних параметрів є деякими відношеннями систем, значення атрибутивних - їх властивостями.
Мовою Параметричної загальної теорії систем проблема, що поставлена в заголовок роботи, пов'язана з визначенням умов існування між системами «зовнішнє середовище» і «особистість, що долає» певного значення реляційного системного параметра, тобто певного типу відношення між системами.
Значення цього реляційного параметра є внутрішнім відношенням для систем, що зіставляються, - зовнішнього середовища й особистості, що долає. Адже зміненим це відношення може бути лише в результаті зміни середовища - зміни ситуації кризи. На наш погляд, відповідь особистості на таку ситуацію не може бути нічим іншим як подоланням.  Це значить, що зміна відношення визначена лише зміною в об'єктах, що співвідносяться, тобто відношення є для них внутрішнім. Отже, наявність певного набору значень атрибутивних системних параметрів, що характеризують одну систему - зовнішнє середовище, при даному значенні реляційного системного параметра визначає значення відповідних атрибутивних параметрів, що характеризують іншу систему.
Також важливим реляційним параметром є те, що зовнішнє середовище й особистість, що долає, повністю виключаються за субстратом. Якщо для особистості, що долає, субстратом є індивід, то для зовнішнього середовища - позаіндивідний (що перебуває, як уже вказувалося, поза конкретним індивідом) простір. Елементи субстратів розглянутої системи також різні: якщо в особистості, що долає, елементи розрізняються функціонально (функції несвідомого, наприклад, відрізняються від функцій свідомості), то елементи субстрату позаіндивідного простору диференціюються хронологічно (формування особистості в онтогенезі передує актуальним вимогам середовища, а ті, у свою чергу, передують стресору). До того ж за своєю структурою індивід і середовище не ізоморфні.
За А.І. Уйомовим [12], переважна більшість атрибутивних системних параметрів може мати два значення (тобто вони є бінарними атрибутивними системними параметрами), одне з яких ми вважатимемо позитивним. Також системні параметри можуть мати й безліч значень (тобто бути відповідно багатозначними, лінійними, багатовимірними). Тут же ми обмежуємося тільки бінарними, кожний з яких має свій номер у класифікації. Автор Параметричної загальної теорії систем пропонує класифікувати атрибутивні системні параметри, виходячи із сутності прийнятого нами визначення поняття системи. Фіксуючи кожний тип системного параметра, можна визначати конкретні системні параметри, що належать до цього типу, даючи їх формальне визначення формальною мовою.
Отже, системні параметри можна класифікувати за двома ознаками:
1) за тім, до яких аспектів системного розгляду об’єктів вони безпосередньо належать;
2) за категоріальною характеристикою самого системного параметра, тобто по тому, чи представляє те або інше значення системного параметра модифікацію відповідної речі, чи означає воно фіксацію властивості, взаємовідношення між речами, або ж належить до параметрів другого порядку – фіксує властивість взаємовідношення між речами або ж взаємовідношення властивостей речей.
Поєднання цих ознак формує сукупність бінарних атрибутивних параметрів, яких у цілому нараховується двадцять шість [12].
Системний параметр № 1 є підставою для розподілу систем на впорядковані й невпорядковані. Досліджувана в роботі система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» є впорядкованою: для неї має значення порядок елементів (це стосується і хронологічної послідовності, і взаємовідношення залежності).
Другий параметр (він розглядається не як бінарний, а як тернарний, оскільки приймає не два, а три значення) ділить системи на структурно-точкові, структурно-лінійні й структурно-багатомірні. Очевидно, що взаємодія між індивідом і кризовою ситуацією є багатовимірною: різні форми поведінкових актів, що характеризують дану взаємодію, можуть виявляти себе одночасно і з різною інтенсивністю.
Наступний параметр (№ 3) ділить системи на системи з опосередкуванням і без опосередкування. У досліджуваній системі були встановлені взаємовідношення медіації між її елементами (медіаторами є несвідоме, свідоме). Тобто елементи цієї системи функціонують як такі лише опосередковано - через інші елементи тієї ж системи.
Розглянемо параметр № 4 - регенеративність систем. Система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» є частково регенеративною, оскільки вона здатна до відновлення певних (не будь-яких) своїх елементів або взаємозв’язків. Тобто часткова регенеративність може проявлятися як за субстратом (наприклад, відновлюватися певні стратегії копінг-поведінки) і за системоутворюючим відношенням (наприклад, відновлюватися модеруючий вплив актуальних вимог середовища). Більше того, це відновлення має місце безвідносно до інших систем, що вказує на принципову авторегенеративність системи, тобто в системі елементи і відношення не потребують допомоги інших систем для відновлення. На наш погляд, це пов'язано з тим, що поняття «позаіндивідуальне середовище» описує всю сукупність потенційно можливих факторів, що взаємодіють з особистістю. Повна регенеративність неможлива, оскільки не можна відновити такий елемент системи як несвідоме,  або такий елемент як вплив навколишнього середовища в ранньому онтогенезі на формування особистості, яка потім вступить у взаємодію подолання зі стресором.
Розчленування-нерозчленування системи описується параметром № 5. Оскільки, як вже було описано, дану систему можна розчленувати на кілька елементів субстрату (підсистем), то її можна вважати розчленованою. Відповідно системоутворюючі відношення в розглянутій системі нерефлексивні.
Параметр № 6 ділить системи на цілковитонадійні й нецілковитонадійні. Система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» не зберігає свого характеру в тому випадку, якщо буде знищена будь-яка кількість її підсистем, за винятком однієї. У нашій системі вилучення елементів ліквідує систему. Тим самим її можна вважати нецілковитонадійною.
Системи елементарні і неелементарні розрізняє параметр № 7. Так будь-який елемент досліджуваної нами системи не є системою в тому ж значенні, в якому є сама система, не є системою з тим же самим концептом: сукупністю взаємодіючих особистості й середовища. Отже, можна вважати дану систему елементарною. Природно, і несвідоме, і свідомість, і копінг, і різні особливості впливу середовища розглядаються нами в роботі як підсистеми (або як системи більш низького рівня), але їх концепт є іншим, як і структура й субстрат.
Параметр № 8 належить до детермінованості систем. У системі, що детермінує, системоутворююче відношення може бути таким, що якщо за відомості про деякі елементи системи, ми на їх основі можемо визначити інші. «Тверде» кількісне моделювання, здійснене за допомогою побудови структурних рівнянь, однозначно підтверджує можливість детермінації одних елементів системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає» на основі інших. Однак така детермінація не є повною: у кожному з відношень є певна частка впливу непояснених чинників, позначуваних як залишкові змінні. Отже, досліджувану систему можна визначити як ту, що частково детермінує.
Розглянемо дев'ятий атрибутивний параметр - центрованість. Він припускає, що серед усіх елементів системи може бути такий елемент, що відношення між будь-якими іншими елементами системи може бути встановлене лише за допомогою відношення до цього центрального елемента. Хоча психодинамічна парадигма, узята нами як теоретична передумова для проведення системного моделювання, припускає, що провідну роль у поведінці індивіда відіграє несвідоме, проте не всі відношення в нашій системі опосередковуються підсистемою несвідомого. Наприклад, відношення між такими підсистемами особистості як копінг і свідомість опосередковуються без безпосередньої участі глибинних структур психіки. Таку систему не можна назвати центрованою - вона нецентрована.
До цього ж типу належить параметр № 10, що виділяє одно- й багатошарові системи. Система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» є одношаровою. Усі її елементи не можуть бути розбиті на групи з однаковими компонентами системоутворюючого відношення.
Важливим для виявлення загальносистемних закономірностей є розрізнення внутрішніх і зовнішніх відношень. Це розрізнення можна покласти в основу визначення значення особливого системного параметра (№ 11). Системоутворюючі відношення можуть бути внутрішніми або зовнішніми щодо своїх корелятів. У нашому випадку відношення визначається самою природою об'єктів, що співвідносяться: характеристиками зовнішнього середовища й особистості, що долає. Отже, ми маємо право говорити про внутрішню систему.
Параметр первинності (№ 12) визначає специфіку відношення системоутворюючого відношення до свого концепту. У нашому випадку системоутворююче відношення має властивість взаємодіяти саме по собі. Ця властивість тут є внутрішньою для нього, тому сукупність субстратів є системою, оскільки в ній виявляється дане відношення. Його наявності досить, щоб сукупність субстратів була системою. Ми вважаємо, що помістивши умовно особистість у середовище, ми вже отримуємо подолання, оскільки ці компоненти не можуть не перебувати в стані взаємодії. Відповідно, система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» є первинною.
Розглянемо параметр завершеності (№ 13). Завершені системи не допускають приєднання нових підсистем без того, щоб система перетворилася на іншу систему. До незавершених систем можливе приєднання яких-небудь додаткових підсистем. Виходячи із класичної психодинамічної парадигми, ми допускаємо включення в нашу систему підсистеми передсвідомого (яка була виключена через складність її емпіричної верифікації). Тобто наша система є субстрактновідкритою (незавершеною) системою. З іншого боку, відношення між елементами системи є завершеними: ми не можемо додати нові відношення в систему, не змінивши її як таку. Отже, досліджувана система є структурно закритою (або завершеною).
Аспект відкритості також пов'язаний із системним параметром іманентності (№ 14). Іманентні системи мають таке системоутворююче відношення, що охоплює елементи тільки даної системи. У не іманентній системі системоутворююче відношення охоплює також елементи, що виходять за межі даної системи. Виходячи з психодинамічної парадигми, та й просто з повсякденної логіки, важко уявити елементи, що виходять за межі системи, що включає такі субстрати, як індивід і позаіндивідуальне середовище, що дозволяє нам припускати іманентність розглянутої системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає».
Параметром, протилежним за своїм характером субстратній завершеності-незавершеності, є мінімальність-немінімальність (№ 15). Якщо система знищується при знищенні будь-якої її підсистеми, вона буде мінімальною, тоді як немінімальна система допускає видалення яких-небудь своїх підсистем. У нашому випадку, ми від самого початку й цілеспрямовано описували саме мінімальну систему. У розглянутій системі ми не можемо ліквідувати жодну з підсистем.
Унікальною системою є та, системоутворююче відношення якої може бути реалізоване тільки на одному субстраті. На основі шістнадцятого параметра формується дихотомія «унікальність-неунікальність». Відтворення системоутворюючого відношення, описаного в нашій системі, на іншому субстраті є припустимим і можливим. Хоча кожна людина - унікальна система, а кожне середовище має свою специфіку (наприклад, ситуація оцінювання відрізняється від екстремальної ситуації), але системоутворюючі відношення реалізуються не тільки на конкретних людях і позаіндивідних середовищах. Тобто система є неунікальною.
Дуже важливий параметр, що ділить системи на стабільні й нестабільні (№ 17). Стабільні системи допускають ті або інші зміни структури системи без руйнування системи в цілому. Наведена система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» таких змін не допускає без руйнування цілого, вона є нестабільною. У даній системі не можна зміняти відношення - це буде вже інша система, побудована на іншій теоретичній парадигмі.  
З параметром стабільності зіставимо параметр стаціонарності (№ 18) як параметр, що виражає зворотне відношення - субстрату до структури. У стаціонарній системі системні характеристики зберігаються у разі зміни субстрату. Нестаціонарна система не допускає такої байдужності до субстрату: залежно від зміни елементів у ній передбачається обов'язкова зміна системних характеристик. Так ми  можемо змінити елементи нашої системи, наприклад, помінявши одного індивіда на іншого або перемістивши індивіда в інше середовище. Отже, можна говорити про стаціонарність досліджуваної системи.
Наступний, дев'ятнадцятий параметр належить одночасно як до концепту, так і до структури й субстрату системи, тобто до системного зображення в цілому. Цей параметр поділяє системи на сильні й слабкі. Перші відзначаються тоді, коли речі, що утворюють систему,
завжди істотно змінюються, включаючись в її склад. Другі - коли ступінь залежності частин від цілого є таким, яким можна зневажати. У випадку системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає» особистість істотно змінюється, входячи до складу даної системи, зокрема, у неї формується поведінка подолання. У свою чергу, певним чином може змінюватися й середовище у разі взаємодії з особистістю, що долає. Це вказує на те, що дану систему можна розглядати як сильну.
Наступний параметр ділить системи на елементноавтономні й елементнонеавтономні (№ 20). У системах першого типу кожному елементу властиві основні характеристики системи в цілому, тоді як у системах другого типу такі характеристики не відзначаються. Очевидно, що розглянута нами система є елементнонеавтономною. Наприклад, особистість, яка є елементом взаємодії із середовищем, не має властивості даної взаємодії в цілому, а свідомість - властивості особистості.
Наступний параметр належить не до зіставлення властивостей елементів і системи в цілому, а до зіставлення властивостей елементів один з одним. За цим параметром розрізняються гомогенні й гетерогенні системи (№ 21). Перші складаються з однорідних елементів, другі - з різнорідних. У цілому система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» за своїми властивостями субстрати. Також, виходячи з психодинамічної парадигми, особистість є гетерогенною: свідомий рівень за своїми властивостями кардинально відмінний від несвідомого. З іншого боку, ми схильні вважати зовнішнє середовище, розглянуте в нашій системі, цілком гомогенним субстратом:  як фактори онтогенетичного розвитку, так і актуальні вимоги середовища й стресор (кризова ситуація) мають спільну системну властивість: здатністю впливати на особистість. Властивістю, що відрізняє їх, є хронологія їх прояву.
На думку А.І. Уйомова [12], від субстратної слід відрізняти гомогенність і гетерогенність як однорідність або різнорідність функціонування системи, що описується параметром № 22. Функціонування можна розуміти як відношення до якогось об'єкта, зокрема до середовища. Функції елементів розглянутої системи розрізняються, тим самим вказують на їх функціональну гетерогенність.
Параметр № 23 виділяє циклічні й нециклічні системи. У цьому випадку ми не маємо право говорити про циклічність появи й зникнення елементів системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає», оскільки кількість і набір елементів у даній системі є стабільними. Питання про наявність циклічних змін системоутворюючих відношень і циклічних змін властивостей субстрату залишається для нас відкритим: воно вимагає [cenzored]ізу поняття випадкового процесу. Виходячи з наявних емпіричних даних, ми не можемо однозначно стверджувати, чи є відношення між зовнішнім середовищем і особистістю, що долає, циклічними в часі, оскільки не досліджували дану проблему в динаміці. Просторова циклічність у цьому випадку не виявляється.
Наступний параметр (№ 24) ділить всі системи на ланцюгові й неланцюгові. У ланцюговій системі системоутворююче відношення співвідносить кожний елемент не більше ніж з двома іншими елементами. У нашому випадку, наприклад, несвідоме співвідноситься з більшим ніж двома іншими елементами: зі стресором, з факторами, що впливають на онтогенез, зі свідомим рівнем. Отже, система «зовнішнє середовище – особистість, що долає» не є ланцюговою. Відомо, що в крайньому випадку ланцюгова система є замкнутою, коли елемент співвідноситься безпосередньо з двома, і тільки двома, іншими елементами. Ми можемо говорити про окремі випадки певної замкнутості системи. Це має місце тоді, коли копінг-поведінка впливає на стресор.
Параметр диференціації відношень на часткові й повні (№ 25) дозволяє нам визначити приналежність досліджуваної системи до повних. У часткових системах відношення встановлене не по всіх властивостях елементів системи, а лише по деяких. У нашому випадку фундаментальним відношенням є відношення, встановлене за всіма властивостями об'єктів, що співвідносяться, звичайно, настільки, наскільки вони можуть бути враховані. Системоутворююче відношення в цьому випадку встановлене між об'єктами «у цілому» в розмаїтті їх властивостей. (Разом із тим, про повноту як системну властивість можна говорити певною мірою умовно, оскільки, на наш погляд, не всі властивості зовнішнього середовища так важливі для описуваної системи, як властивості особистості, що долає).
Останній, двадцять шостий параметр ділить усі існуючі системи на варіативні й неваріативні. Неваріативними називаються системи, будь-яке відношення в яких тотожне системоутворюючому, тоді як, навпаки, у варіативних системах мають місце не тільки системоутворюючі, а інші, несистемоутворюючі відношення. Природно, у системі, що досліджується у монографії можливе різноманіття відношень, не пов'язаних з описаними відношеннями взаємодії. Отже, щодо системи «зовнішнє середовище – особистість, що долає», оскільки вона є варіативної, має сенс введення загальносистемного поняття стану.
Отже, м’яке системне моделювання, проведене на підставі Параметричної загальної теорії систем, дозволило нам зобразити досліджувану систему «зовнішнє середовище – особистість, що долає» у загальфілософських поняттях річ, властивість і відношення, визначити її системні дескриптори: концепт, структуру й субстрат, а також описати її основні реляційні й атрибутивні параметри. Це дає нам можливість розглядати копінг-поведінку в контексті загальносистемних закономірностей буття.
Література:

1.   Барабанщиков В.А. Б.Ф. Ломов: системный подход к исследованию психики / В.А. Барабанщиков // Психологический журнал. – 2002. - Т. 23, №4. - С. 27-38.
2.   Барабанщиков В.А. Системная организация и развитие психики / В.А. Барабанщиков // Психологический журнал. – 2003. - Т. 24, №1. - С. 29-46.
3.   Берталанфи Л. фон. Общая теория систем: критический обзор / Л. фон Берталанфи // Исследования по общей теории систем. Сборник перево-дов / Общая редакция и вступительная статья В.Н. [cenzored]вского и Э.Г. Юдина. – М.: Изд-во «Прогресс», 1969. - С. 23-82.
4.   Галиновский С.А. [cenzored]из типологии политических устройств при помощи параметрической ОТС / С.А. Галиновский // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». – 2010. – Т. 23 (62), № 2. - С. 217-221.
5.   Готинян В. В. Проблема безеталонного вимірювання: системний аспект  / В. В.  Готинян // Вісник Одеського національного університету. – 2007. – Т. 12, №15 (Філософія) – С. 56-65.
6.   Дели-Славов Д.С. Системно-параметрический [cenzored]из теории научных революций Т. Куна / Д.С. Дели-Славов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». – 2010. – Т. 23 (62), №2. - С. 38-43.
7.   Завалишина Д.Н. Принцип иерархии в психологии / Д.Н. Завалишина // Принцип системности в психологических исследованиях / Ред. докт. псих. н. Д.Н.Завалишина, к.пс.н. В.А.Барабанщиков. — М.: Наука, 1990. - С. 25-33.
8.   Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б.Ф. Ломов. - М.: Наука, 1984. - 444 с.
9.   Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии / Б.Ф. Ломов // Вопросы психологии. – 1975. - №2. - С. 31-45.
10.   Польовий М.А. Політичні процеси: теорія та практика моделювання: монографія / М.А. Польовий. – Одеса : Фенікс, 2011. – 288 с.
11.   Терентьева Л. Н. Наука и “антинаука” в системно-параметрическом измерении / Л. Н. Терентьева // Вісник Одеського національного університету. – 2007. – Т. 12, №15 (Філософія) – С. 7-18.
12.   Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем / А.И. Уемов. – М.: Мысль, 1978. – 258 с.
13.   Чёрная А.Н. Взаимосвязь рационального и иррационального в концепции философии истории А. Тойнби / А.Н. Чёрная // «Наука. Релігія. Суспільство». – 2010. - №2. - С.134-141.
14.   Чубраков С.В. Содержание категории «принцип» в уголовно-исполнительном праве в аспекте системного подхода / С.В. Чубраков // Вестник Томского государственного университета. Общенаучный периодический журнал. – 2011. - № 343. – С.137 – 139.
15.   Checkland P. Soft Systems Methodology in Action / P. Checkland, J. Scholes. - N.Y.: John Wiley & Sons, 1999. - 418 p.
16.   Wilson B. Soft Systems Methodology: Conceptual Model Building and Its Contribution / B. Wilson. - N.Y.: John Wiley & Sons, 2001. - 260 p.
« Последнее редактирование: 27 Февраль 2012, 21:07:43 от Родина Н.В. »