УДК 159.923.2
Яремчук О.В.
докторант ІСПП НАПН України,
доц.кафедри соціальної
та прикладної психології
Культурний соціогенез особистості як основа історичного самопроектування.
Процес соціалізації часто уявляється одновимірно, виключно як певний вплив суспільства на індивіда, що розвивається. На наш погляд, більш продуктивно розглядати соціалізацію як діалектичну єдність зустрічно спрямованих тенденцій: від соціуму на суб'єкта і від суб'єкта на соціум (що саме у величезному масиві соціальних впливів засвоюється активним суб'єктом). Саме власна активність суб'єкта перетворює соціалізацію в культурний соціогенез завдяки активній побудові в самому собі системи необхідних для індивідуального життя соціальних зв'язків, норм, правил, традицій і т. інш.
Проблема. Культурний соціогенез, на наш погляд, - це, насамперед результат активного, селективного засвоєння особистістю певного суспільного впливу. Цей імпульс спрямований від особистості до суспільства і складає основу її саморозвитку. В процесі культурного соціогенезу можна сподіватися на активне творче осмислення особистістю себе як унікального суб'єкта, здатного вплинути на світ шляхом етнокультурної міфотворчості. Всередині зазначеної особистісної орієнтації можливі індивідуальні варіанти, обумовлені своєрідними обставинами розвитку кожного окремого суб'єкта.
Мета.Висвітлити зміст феномену культурного соціогенезу особистості, що уможливить теоретичне постання історичного самопроектування суб`єкта.
Культурний соціогенез – це вибіркове засвоєння певних соціалізаційних впливів (резонанс внутрішніх інтенцій з певними культурними зразками, які існують у соціалізаційному просторі), на основі якого виробляються суб’єктивні смисли самоздійснення особистості (освоєння культури). В результаті культурного соціогенезу у колективне поле досвіду спільноти додаються продукти індивідуального процесу самореалізації в даній культурі у вигляді авторських текстів.
Творча особистість, для якої актуальний внутрішній механізм моральної саморегуляції через вчинки, на нашу думку, схильна доповнювати властиві їй способи життєвого самовизначення психологічною герменевтикою не тільки власного досвіду, а й досвіду інших людей та культури в цілому. Якщо розглядати буття суб'єкта в культурі як реалізацію несвідомих культурних "першооснов" - архетипів і одночасне ствердження себе як автора-інтерпретатора культурного тексту, то відкриваються нові можливості занурення в унікальний внутрішній світ людини, осягнення його співвідношень з індивідуальними світами інших. Зворотнім боком цієї ж проблеми, на наш погляд, є авторський розвиток психологічного знання про особистість в культурі.
Відомо, що особистість є специфічним вузлом, у якому перетинаються різноманітні суспільні зв’язки і відносини. Крім того, доречно досліджувати особистість в її одночасній належності до багатьох культур і багатьох культурних епох як «атом культурного життя», в якому, на думку М. М. Бахтіна, відбиваються незліченні перетини культур. Особливо яскраво цей процес оприявнюється в етнокультурній міфотворчості суб’єкта. [3] Саме суб’єкт виступає ціннісно-смисловою ініціюючою основою творчої діяльності, взаємовідносин з іншими, самостановлення і самоформування в культурі. За такого настановлення в соціально-психологічному дослідженні, можна гнучко поєднувати 3 моменти. По-перше, занурення в унікальний життєвий світ особистості через індивідуальну авторську міфотворчість; по-друге, розкриття зовнішніх і внутрішніх, просторових і часових співвідношень індивідуального авторського міфу особистості з особистими світами інших людей; по-третє, визначення масштабу життєвого самовираження і продуктивності індивіда в культурно-історичному просторі через вплив його міфотворчості на сучасників і нащадків.
Для розробки психологічного інструментарію гармонійного перебування в культурно-історічному просторі слід звернути увагу на наступні теоретико-практичні стратегії: розкриття «Я» особистості в аспекті її культурної зумовленості; розвиток особистісної мотивації бути суб’єктом культурної творчості, культурного діалогу і рефлексії життя свого народу; моделювання творчої особистості, релевантної певній культурі.
Взаємовідносини особистості зі смисловою сферою культури залежать від рівня індивідуалізації [2; 5], що і визначає міру активності і суб’єктності людини, її креативний потенціал щодо синтезування власного образа світу. Можливі кілька варіантів, але полюсні тенденції відбиті в двох основних: особистість є носієм ментальності, перебуває в її межах; індивідуальність вже виходить за ці межі, стає інтерпретатором семантичних полів культури або суб'єктом міфотворчості, тому що привносить у систему колективної ментальності нові смислові елементи. Рівень самореалізації, на якому особистість виступає суб'єктом культурного процесу, впливає на його динаміку, припускає "здатність відповідально перетворювати світ і себе в цьому світі за власними проектами" [1]. Підкреслимо, що ставлення до історичної традиції, на наш погляд, може бути розглянуте як екзистенціальний проект особистості. У цілому суб'єктна парадигма загострює науковий інтерес до людського життя як до зсередини детермінованого процесу. Застосування ж цієї парадигми до вивчення культурного соціогенезу дозволяє розглядати життєвий шлях особистості як авторське здійснення особистого міфу або як індивідуальну міфотворчість суб'єкта. [3]
На певному етапі розвитку для особистості стає необхідним бачення реальності в архетипічних перспективах, герменевтична діяльність, що виявляється, насамперед у спонтанному тлумаченні символів і включенні певних культурних смислів у свій міфологічний текст, текст життєвого шляху. Безумовно, завдяки суб'єктній інтерпретації міфотворчості стає більш зрозумілою логіка виникнення, становлення і розвитку індивідуального авторського міфу як результату співтворчості особистості з культурою. На думку Н. В. Бардіної, освіта – це тільки одна з передумов освіченості. Освіченість – це вірогіднісний порядок мислення, можливість інтерпретувати й творчо видозмінювати отримані знання [4].
Отже, через апріорі стандарта усвідомлюється вся його відносність й можливість його спростування. Таким чином, освіченість нейтралізує обмеженість стереотипів мовного конструювання, створює умови для метафоризації логосвідомості суб’єкта, а отже сприяє розвитку його здатності до етнокультурної міфотворчості як спільного вчинку особистості та культури. В цьому творчому процесі оприявнюються наступні етнокультурні риси особистості:
1. Взаємозв'язок особистісного розвитку з процесом художнього мислення, що є метафоричним, інтуїтивним, наближеним до стародавнього міфолого- релігійного світогляду;
2. Синкретична взаємодія мистецтв і наук у професійній реалізації творчої особистості;
3. Художня діяльність інтерпретування універсальної картини світу у формі індивідуального авторського міфу;
4. Специфічний стиль художнього мислення автора індивідуального міфу, що задається етнічним заломленням універсальної картини світу, особистісною і професійною аперцепцією досвіду, особистим міфом суб’єкта міфотворчості тощо.
5. Створення простору символів і смислів автором як медіатором між універсальною картиною світу і суб'єктивним образом світу;
6. Суб'єктивний образ світу як евристичний (відносно пізнання світу і власного "Я") результат синтезу усвідомлюваних і неусвідомлюваних психічних змістів;
7. Семантика життя і смерті в індивідуальній авторській міфотворчості як ознака ініціації особистості на новому рівні творчої самореалізації і самоусвідомлення;
8. Специфічні суб’єктно-об’єктні стосунки митця з його твором як своєрідним продовженням особистості у світ в процесі індивідуальної міфотворчості;
9. Вплив ціннісних орієнтацій і моральних якостей суб’єкта міфотворчості на трансформацію ціннісно-смислового простору етнокультурної спільноти (групи);
10. Формування індивідуальним авторським міфотворенням специфічного розуміння просторово-часового континуума у певній культурі.
Висновки. Ключову роль в культурному соціогенезі може відігравати саморозвиток суб’єкта в культурно-історичному просторі. Зважаючи на це, подамо основні елементи цього процесу у вигляді взаємопов’язаних стадій соціалізації, культурного соціогенезу, суб’єктності, індивідуальності і самореалізації в допомагальній професії. Соціалізація є пролонгованим засвоєнням соціального досвіду у різних вікових періодах. Вона доповнюється культурним соціогенезом, який передбачає відчуття власного «Я» як цінності.
Наступні етапи культуротворчості розкривають суб’єктні властивості «Я» в різних ракурсах: Я – як S вчинку пізнання та творчості, Я – як S етносу та культури, Я – як S соціуму та історичного розвитку. Всі ці іпостасі суб’єктності постають у наступному рівні схеми: Я як активний, вільний, перетворюючий S (автор). Звісно, усвідомлення себе у цій якості позиціонує індивідуальність. Саме індивідуальність як новоутворення «Я» передбачає здатність до індивідуального авторського міфотворення і уможливлює постання суб’єктивного образу світу, ціннісних орієнтацій як продукту індивідуальності, суб’єктивних смислів, мотивації до самоконструювання власного "Я". Все це уможливлює творчу самореалізацію у допомагальних професіях, які покликані гармонізувати перебування «Я» в культурно-історічному просторі. На основі вищезазначеного змістового наповнення феномену культурного соціогенезу ми пропонуємо техніку історичного самопроектування особистості. Перш за все, вона акцентує на саморозвитку «Я» як активного вільного перетворюючого суб’єкта – автора мікрокультури (М.Бахтін) і таким чином фаси літує розвиток індивідуальності.
Суспільство
Соціально-психологічна модель саморозвитку суб’єкта культуротворчості.
Список літератури.
1. Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг. ред В. О. Татенка. – К.: Либідь, 2006. – 360с.
2. Старовойтенко Е. Б. Культурная психология личности: монография. – М.: Академический Проект; Гаудемус, 2007. – 310с.
3. Яремчук О. В. Індивідуальна авторська міфотворчість як самоініціація особистості в культурі // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: зб.наук.праць / за заг.ред.М.М.Слюсаревського, упоряд.Л.А.Найдьонова, Г.В. Мироненко. – К.: Міленіум, 2009. – Вип.9. – 280 с., с.261-270.
4. Яремчук О. В. Спадкоємність історичної традиції як етнокультурна міфотворчість суб’єкта \\ Актуальні проблеми психології: Етнічна психологія. Історична психологія. Психолінгвістика / За заг.ред.С.Д.Максименка, М.-Л.Чепи. – К.: ДП «Інформаційно-[cenzored]ітичне агентство», 2009. – Т.9, Ч.4. – 460 с., с.445-458.
5. Яремчук О.В., Клюйкова-Цобенко В.О. Трансляція культурно-історичних смислів в індивідуальному авторському міфі // Актуальні проблеми психології: Етнічна психологія. Історична психологія. Психолінгвістика / За заг.ред.С.Д.Максименка, М.-Л.Чепи. – Ніжин: Видавництво НДУ ім..М.Гоголя, 2010. Т.ІХ, частина 5. – 359 с., с.75-84.
