Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: Місце моральності у ціннісно-смисловій сфері особистості  (Прочитано 7653 раз)

Оффлайн Анна Лесик

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
УДК 159.923.32
Лесик Ганна Григорівна
Молодший науковий співробітник НДЛ розвитку дитини
Київського університету імені Бориса Грінченка
Аспірантка

Анотація: у статті розглядаються підходи різних наукових шкіл щодо ціннісно-смислової сфери особистості, погляди вчених на проблематику моральності.

Ключові слова: цінності, ціннісно-смислова сфера, особистість, етика, мораль, моральність.
 
     Ціннісно-смислова сфера людини є складною, полірівневою системою. Процес інтеграції цінності у структуру особистості обумовлюється індивідуальними особливостями «засвоєння» цієї цінності на кожному рівні. Тобто цінність сприймається на інформаційному рівні та чуттєво переживається на емоційному рівні. Цінність, будучи засвоєна, стає детермінантою поведінки й всієї активності особистості (на вольовому рівні).
     Цінності відіграють дуже важливу роль у розвитку особистості, вони впливають на характер, поведінку, світогляд. Цінності виражають спосіб існування особистості. У наш час дуже важко знайти певну сталу та спільну для всього суспільства систему цінностей. Сьогодні люди самі обирають, у що їм вірити, до чого прагнути.
     Під час [cenzored]ізу філософської та психолого-педагогічної літератури було виявлено, що проблема цінностей має в науковій думці багату історію. Вона привертала до себе увагу, починаючи з античності (Сократ, Платон, Аристотель й ін.). Пізніше до неї зверталися Т.Гоббс, Спіноза, І. Бентам, І. Кант, Р. Р. Лотце, М. Шелер, Н. А. Бердяєв, В.С.Соловйов і ін.
     У роботах науковців розглядаються сутність самих понять "цінність", "система цінностей", їх особливості та функції (Д.О.Леонтьєв, Р.Х.Шакурова, Г.Л.Будинайте, Т.М.Буякас, Б.І.Додонов, М.Рокич, В.А.Ядов та ін.), динаміка і трансформація системи цінностей в залежності від віку (І.В.Дубровіна, І.С.Кон, Л.С.Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.), принципи їх класифікації (В.П.Тугаринов, О.Г.Дробницький, Е.Фромм, П.Ф.Каптерєв та ін.), специфіка морально-етичних цінностей (А.А.Хвостов, А.Фурман, З.С.Карпенко, Б.С.Братусь, Л.Кольберг, П.Юркевич, Г.Г.Шпет, Г.С.Сковорода, Г.М.Міненко, М.Й.Боришевський, О.Д.Піркова, М.О.Чаїнська та ін.).
     Численні дефініції базових цінностей представлені двома основними парадигмами. Йдеться або про достатньо абстрактно виражені концепції того, що є найбажанішим, емоційно привабливим, здатним описати ідеальний стан буття людей («свобода», «безпека», «достаток», «сенс життя»), або про модус поведінки або дій, котрому віддається перевага («чесний», «логічний», «акуратний»). Перші визначення включають термінальні цінності, другі, - цінності інструментальні, в число яких входять, наприклад, моральні цінності («відповідальний») і цінності компетенції («логічний», «розумний»). З погляду функціональності, інструментальні цінності активізуються як критерії (або стандарти) при оцінці і виборі тільки модусу поведінки, дій, а термінальні - при оцінці і виборі як цілей діяльності, так і допустимих способів їх досягнення. [11]
     З філософської точки зору, цінністю називається те, що здатне задовольняти людські потреби. Отже, цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони перебувають у взаємодії між людським існуванням та діяльністю. Цінності поділяються на матеріальні й духовні — так само, як і діяльність, культура. Бо культура — це і є сукупність цінностей, створених самою людиною. [10.]
     З психологічної точки зору, цінність – це будь-який «об'єкт» (у тому числі й ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, етносу). У широкому розумінні як цінності можуть виступати не тільки абстрактні привабливі сенси або ситуативні цінності, але і стабільно важливі для індивіда конкретні матеріальні блага. У вужчому значенні прийнято говорити про цінності як про духовні ідеї, виражені в поняттях, які мають високий ступінь узагальнення.
     Соціальна психологія вивчає проблему цінностей з погляду можливості прогнозування соціальної поведінки людей, прихильників тих або інших цінностей. Загальна психологія досліджує проблему ціннісної регуляції, специфіку її логіки і діючих при цьому психологічних механізмів. Між базовою цінністю і дією, вибором, оцінкою об'єкту часто виявляється велике число механізмів, що їх опосередковує.
     У даній статті ми будемо дотримуватися погляду на цінності як на певні об’єкти, що мають життєво важливе значення для особистості.
     Вперше питання про цінності було поставлено Сократом, що зробив його центральним пунктом своєї філософії і сформульований ним у вигляді питання про те, що є благо та поєднавши у цьому понятті одразу два – цінність та користь.
У античній і середньовічній філософії питання про цінності було безпосередньо включено в структуру питання про буття: повнота буття розумілася як абсолютна цінність для людини, що виражала одночасно етичні і естетичні ідеали. Цінності, таким чином, не відділялися від буття, а розглядалися як такі, які знаходяться в самому бутті. Починаючи вже з Сократа і Платона основними питаннями були: Що є благо? Що є справедливість? Вони ж були і головними критеріями істинного буття. Не випадково Платон у вченні про ідеальну державу поклав в основу такої держави принцип справедливості. У концепції Платона Єдине або Благо було тотожне Буттю, Добру і Красі.
     Уже в античній філософії спостерігаються різні підходи до питання про абсолютний і відносний характер цінностей. Якщо, наприклад, на думку Платона, вищі цінності носять абсолютний характер, то з точки зору софістів, всі цінності індивідуальні та відносні. Це випливало з їх основної тези: «людина є міра всіх речей». Спроба диференційованого підходу до цінностей міститься у філософії Аристотеля, який, з одного боку, визнає самодостатні цінності, або «самоцінності», до яких, зокрема, відносяться людина, щастя, справедливість тощо. Але разом з тим він стверджує і відносний характер більшості цінностей, бо різні речі здаються цінними дітям і дорослим, добрим і мудрим людям. Мудрість, на думку Аристотеля, полягає якраз в осягненні розумом речей за природою найбільш цінних.
     І.Кант говорив про апріорний статус цінностей як сфери свободи (моральності), що протистоїть царству необхідності (природі). Гегель особливу увагу приділяв розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні) та духовні. Перші виступають як товари і характеризуються з боку їх «кількісної визначеності». По суті, тут мається на увазі абстрактна, мінова вартість товару. Оскільки речі мають цінність, то це є підставою розглядати їх як товари. Значущість речей полягає в їх цінності, і лише в цінності, а не в специфічних якостях.
     З точки зору Вільгельма Вундта, будь-який предмет, що задовольняє якусь потребу людини, є цінністю. Джерело цінностей - біологічні та психологічні потреби людини, а самі цінності виступають як об'єктивні чинники реальності, які емпірично спостережувані.
     Представники аксіологічного трансценденталізму (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, М.Шелер) розглядали цінності як незалежні від людських бажань, як певне ідеальне буття. Краса, справедливість, добро є самодостатніми цілями і не можуть служити засобом для якихось інших цілей. Таким чином, цінність – це певний ідеал, носієм якого є  трансцендентальний суб'єкт. Крім того, цінності розглядаються в концепції аксіологічного трансценденталізму як норми, які не залежать від людини і утворюють загальну основу конкретних цінностей і культури.
     М. Шелер стверджував, що цінності утворюють онтологічну основу особистості. Проте цінності, що знаходяться в предметах, не слід ототожнювати з їх емпіричною природою, адже вони можуть спостерігатися незалежно від тих речей, властивостями яких вони є. Цінності тим вище, ніж вони довговічніші і чим вище задоволення, яке ми від них отримуємо. У цьому сенсі найменш довговічними є цінності, пов'язані із задоволенням плотських бажань і з матеріальними благами. Більш високі цінності – це цінності «прекрасного» і «пізнавальні» цінності, а найвищою цінністю є цінність «святого», ідея Бога.
     Цінності завжди є людськими цінностями і носять соціальний характер. Вони формуються на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини і в рамках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей.
     Ціннісно-смислова сфера особистості займає місце на перетині двох великих областей: мотивації, з одного боку, і світоглядної структури свідомості, з іншої. Ціннісно-смислова сфера – це ядро особистості з її неповторною картиною світу. Найбільш яскраві психологічні розробки ціннісно-смислової сфери представлені в роботах Е.Фромма, В.Франкла, Е.Шпрангера, М. Рокича, А. Маслоу, Дж. Холлада, Дж. Крамбо та ін.
     М. Рокич розглядає цінності як різновид стійкого переконання, що якась мета або спосіб існування є більш переважним, ніж інший. Людські цінності характеризуються наступними основними ознаками:
1) загальне число цінностей, що є надбанням людини, порівняно не велике;
2) всі люди володіють одними і тими ж цінностями, хоча і в різному ступені;
3) цінності організовані в системи;
4) витоки людських цінностей простежуються в культурі, суспільстві і його інститутах та в особистості;
5) вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, що заслуговують вивчення.
     М. Рокич виділяє два класи цінностей:
- термінальні цінності – переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування з особистої або суспільної точки зору варта того, щоб до неї прагнути;
- інструментальні цінності – переконання в тому, що якийсь образ дій є з особистої і суспільної точки зору переважним в будь-яких ситуаціях. Термінальні цінності носять стійкіший характер, ніж інструментальні, причому для них характерна менша між індивідуальна варіативність.
     В. П. Тугарінов поділяє цінності на три категорії: духовні (освіта, наука, мистецтво); суспільно-політичні (свобода, братерство, рівність, справедливість); матеріальні (техніка і матеріальні блага, які можуть виконувати функцію стимулятора індивідуально-психічного розвитку лише в сукупності з суспільно-політичними і духовними цінностями) [8].
     Д. О. Леонтьєв виділяє три форми існування цінностей – суспільні ідеали, наочні цінності і особові цінності. Індивідуальна ієрархія цінностей, як правило, представляє собою послідовність досить добре розмежованих «блоків». Д.О.Леонтьєв наводить можливі угруповання цінностей, об'єднані в блоки за різними підставами і які становлять свого роду полярні ціннісні системи. Зокрема, серед термінальних цінностей протиставляються:
1.   Конкретні життєві цінності (здоров'я, робота, друзі, сімейне життя) - абстрактні цінності (пізнання, розвиток, свобода, творчість).
2.   Цінності професійної самореалізації (цікава робота, продуктивне життя, творчість, активне діяльне життя) - цінності особистого життя (здоров'я, любов, наявність друзів, розваги, сімейне життя).
3.   Індивідуальні цінності (здоров'я, творчість, свобода, активне діяльне життя, розваги, впевненість в собі, матеріально забезпечене життя) - цінності міжособистісних відносин (наявність друзів, щасливе сімейне життя, щастя інших).
4.   Активні цінності (свобода, активне діяльне життя, продуктивна життя, цікава робота) - пасивні цінності (краса природи і мистецтва, впевненість в собі, пізнання, життєва мудрість).
     Серед інструментальних цінностей Д. О. Леонтьєв виділяє такі дихотомії:
1.   Етичні цінності (чесність, непримиренність до недоліків) - цінності міжособистісного спілкування (вихованість, життєрадісність, чуйність) - цінності професійної самореалізації (відповідальність, ефективність у справах, тверда воля, старанність).
2.   Індивідуалістичні цінності (високі запити, незалежність, тверда воля) - конформістські цінності (старанність, самоконтроль, відповідальність) - альтруїстичні цінності (толерантність, чуйність, широта поглядів).
3.   Цінності самоствердження (високі запити, незалежність, непримиренність, сміливість, тверда воля) - цінності прийняття інших (терпимість, чуйність, широта поглядів).
4.   Інтелектуальні цінності (освіченість, раціоналізм, самоконтроль) - цінності безпосередньо-емоційного світовідчуття (життєрадісність, чесність, чуйність) [4, с.17; 5, с.15-26].
     Стрімкий розвиток сучасного суспільства, певне знецінення моральної та етичної ідентичності і, зрештою, модифікація індивідуальних морально-етичних цінностей людської особистості вимагають перегляду формування моральності та етичності сучасної молоді.
     Сьогодні терміни «мораль», «етика» сприймають¬ся досить неоднозначно. З одного боку, очевидним є той факт, що мораль є невід’ємною частиною нашого життя. З іншого боку, поняття «моральності» настільки трансформувалося, що певним чином втратило своє первісне значення та функції. 
     Етимологічний [cenzored]із термінів «етика», «мораль» і «моральність» показує, що вони мають спільну історію виникнення та однотипний зміст. Спільним коренем для них є поняття "вдача, характер, внутрішня природа" (ethos (грец.), mores (лат.)) [2].
     Термін «етика» найчастіше вживається як назва філософської науки (або особливого розділу філософії) про чесноти і моральну діяльність; мораль (і моральність, як синонім) є в цьому випадку об'єктом вивчення цієї науки (або галузі філософії).
     Мораль включає в себе уявлення людей про добро і зло, про чесноти й пороки, про свободу і відповідальність, про справедливість, совість тощо.
     Сутність моралі полягає в оцінці людської поведінки ззовні, в приписі або забороні конкретних дій і вчинків з боку суспільства. Мораль має своє вираження в моральному законі, нормах, які наказують конкретні форми поведінки. Суспільство дбає про моральність своїх членів через певну нагороду за моральну поведінку, від похвали і престижу до матеріальних та інших благ, або навпаки, через накладення санкцій за відхилення від запропонованих моральних норм поведінки.
     На відміну від моралі, моральність має універсальний і безумовний характер. Моральність формується разом з особистістю індивіда, має відношення до її внутрішнього світу і невіддільна від її Я. Моральна поведінка є самодостатньою, не орієнтується на зовнішні стимули, не передбачає будь-яких зовнішніх нагород.
     Мораль є результатом засвоєння (інтеріоризації) особистістю зовнішніх регуляторів поведінки (норм, правил і загальноприйнятих цінностей), дотримання яких дозволяє індивіду бути включеним в суспільство, будучи механізмом його адаптації до світу. Моральність ж людини виступає в якості механізму прояву (екстеріоризації) її внутрішніх цінностей, сформованих в процесі особистісного розвитку і заснованих на доброзичливому ставленні до людей, на визнанні людини як найвищої цінності.
     Історично першим обґрунтуванням моралі є релігія, що пов’язує моральність з її джерелом – Богом. На взаємозв'язок релігії і духовності вказували і письменники-філософи. Так, Л.М.Толстой у своїй праці "Релігія і моральність" прямо говорить, що "без релігійної основи не може бути ніякої справжньої, невдаваної моральності, так само, як без кореня не може бути справжньої рослини" [7]. Ф.М.Достоєвський вустами свого героя висловлюється настільки ж однозначно: «знищіть у людства віру в своє безсмертя ..., тоді нічого вже не буде аморального, все буде дозволено, навіть антропофагії "[3, с. 82].
     Еріх Фромм вважає, що предметом етики є не окремі чесноти і пороки, а доброчесний або порочний характер, і "тільки з урахуванням характеру можна давати остаточні оцінки окремих характерних рис і вчинку". Основа моральності виводиться з природи людини, яка, "доки людина жива, не може не хоче жити, єдиний спосіб досягти успіху на цьому шляху – використовувати свої сили, розтратити те, що маєш". Мірою чесноти є ступінь реалізації в своєму житті конструктивних, творчих сил, рівень реалізації самої природи людини. Ставлення до інших людей має будується на основі плідної, справжньої любові, що припускає "турботу, повагу, відповідальність за її життя і за розвиток усіх її людських сил" [9].
     З позиції диференційної онтології моральність, чеснота розглядається як нормальне, властиве людині: "сенс етики полягає в тому, щоб ... відкрити очі людині на багатство її душевного змісту, на все, що вона може мобілізувати, щоб встояти, щоб внутрішньо впоратися з тими труднощами, які ще не вдалося усунути в процесі боротьби за гідне життя ". Ставлення до іншої людини виводиться з відношення до неї не як до об'єкта, але як до суб'єкта, і характеризується тим, що "оскільки людина існує як людина тільки через своє ставлення до інших людей, оскільки людяність особистості проявляється в її відношенні до іншого, то відношення до іншого має бути таким же, як до самого себе" [6,  с.365, с.390-391].
     Б.С. Братусь розглядає моральність у зв'язку з рівнем структури особистості, виходячи з якого будуються відносини до іншої людини і самої себе. Перший рівень отримав назву егоцентричного. На цьому рівні розвитку моральності людина дбає лише про власне благо, інші люди і відносини з ними - це лише засіб до цієї вузько-особистісної мети. Другий рівень – групоцетричний – характеризується тим, що людина відносить себе до більш-менш широкої групі людей, до яких вона ставиться позитивно, а все інші люди поза цією групою розглядаються як засіб для досягнення групових цілей, як менш цінні, нерівні, тобто відбувається поділ на "своїх "і" чужих". На третьому просоціальному (гуманістичному) рівні з'являється власне моральність. Людина вважає себе частиною всього людства, а тому ставиться до кожного відповідно до "золотого правила", діяльність спрямовується не тільки власним благом і благом групи, але користю всім людям. На духовному (есхатологічному) рівні ставлення до іншої людини будується виходячи з усвідомлення себе і всіх людей створеними Богом, і тому люди мають зв'язок не тільки на загальнолюдському рівні, а й більш глибокому – духовному, божественному. Для індивіда відкриті всі рівні, але якийсь із них є типовим, і відповідно до цього людина є в тій чи іншій мірі моральною [1].
     Мораль передбачає ціннісне ставлення людини до природного світу, суспільства, спільнот, соціальних інститутів, соціальних суб’єктів, інших людей і до самої себе. Моральні цінності (норми, принципи, ідеали, уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), що виникають та існують у суспільстві, сприймаються моральною свідомістю людини, кристалізуються в її ціннісні орієнтації, переконання, соціально-психологічні настанови й реалізуються у вчинках на життєвому шляху особистості.
     Мораль як складне соціальне явище має загальнолюдський і конкретно-історичний зміст. Загальнолюдські моральні цінності орієнтують на ідеали гуманізму, рівності, справедливості, тобто на ставлення до людини як до вищої цінності і мети суспільства, на обов’язковість оцінки її вчинків, поведінки з позицій добра і справедливості. Усі складові і, перш за все загальнолюдські моральні цінності, задають і формують цілі духовної культури, критерії оцінки, а сама мораль стає ціннісно-смисловим ядром культури, надає їй гуманістичного змісту.
     Уявлення про цінності, що склалися в наш час у молоді, мають переважно індивідуалістично-особистісну спрямованість, пов'язані з підвищенням ролі матеріального чинника, зокрема, такі цінності як матеріальне благополуччя, кар'єрне зростання, власне здоров'я тощо. Цінності ж соціального, морального спрямування, громадянські, гуманістичні, такі, що стосуються благополуччя інших людей, економічного благополуччя суспільства, не сприймаються молоддю як домінуючі.

1.   Братусь Б.С. К проблеме нравственного сознания в культуре уходящего века / Борис Сергеевич Братусь / / Вопросы психологии. – №1. – 1993. – с. 6–13.
2.   Гусейнов А. А. Великие моралисты / Абдусалам Абдулкеримович Гусейнов. — М. : Республика, 1995. — 351 с.
3.   Достоевский Ф.М. Братья Кара[cenzored]вы / Фёдор Михайлович Достоевский. –Собрание сочинений в двенадцати томах. – Том 11. — М. : Издательство “Правда”, 1982. — 623 с.
4.   Леонтьев Д. А. Методика изучения ценностных ориентаций / Дмитрий Алексеевич Леонтьев. — М. , 1992. – 17 с.
5.   Леонтьев Д. А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт много¬мерной реконструкции / Дмитрий Алексеевич Леонтьев. – Вопр. философ. – № 5. – 1996. – 15-26 с.
6.   Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. Человек и мир / Лев Семенович Рубинштейн. — СПб. : Питер, 2003. — 512 с.
7.   Толстой Л.Н. Религия и нравственность / Лев Николаевич Толстой. –  М: «Просвещение». – 1992. – 10 с.
8.   Тугаринов В. П. Теория ценностей в марксизме / Василий Петрович Тугаринов. — Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. — 124 с.
9.   Фромм Э. Человек для себя. Исследование психологических проблем этики / Эрих Фромм. – Пер. с англ. и послесл. Л.А. Чернышевой. — Минск: Коллегиум, 1992. — 252 с.
10.   Щерба С. П. Філософія / С. П.  Щерба. – Підручник - К. : Кондор, 2007 - 452с.
11.   Психологічний словник [Електронний ресурс]  - http://testme.org.ua/glossary/detail/1092.
« Последнее редактирование: 23 Февраль 2012, 11:40:05 от Анна Лесик »