Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: ТЕОЕРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ  (Прочитано 7661 раз)

anna

  • Гость
УДК 159.923.2
Гафіатуліна Анна Вікторівна
Аспірант
Викладач кафедри практичної психології
Київський університет імені Бориса Грінченка


ТЕОЕРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

Анотація
Стаття присвячена теоретичним аспектам вивчення національної самосвідомості. В статті [cenzored]ізується поняття національної самосвідомості згідно політичного підходу до визначення нації. Наведено диференціацію понять «національна свідомість» і «національна самосвідомість».

Ключові слова – національна свідомість, національна самосвідомість, нація, політичний підхід, етнічний підхід.

     В наш час Україна знаходиться у стані невизначених національних орієнтирів. Науковий інтерес до вивчення тематики національного буття значно виріс за останні десятиріччя, проте і досі не знайдено важелів успішного становлення української держави.  Розпад Радянського Союзу став причиною корінних змін у структурі суспільної свідомості громадян країн СНД, і зокрема України. За останні 20 років наша країна зазнала багатьох  політичних, економічних та суспільних трансформацій, однією з яких стала побудова нової національної ідентичності. «Хто Я як українець?» - питання, яке, на нашу думку, повинно стати архіважливим для науковців різних галузей нашої держави.
Цілком зрозуміло, що одним з основних факторів, що детермінують процес демократичного розвитку держави, є формування національної самосвідомості її громадян. Багато дослідників небезпідставно стверджують, що низький рівень національної самосвідомості громадян України є одним з чинників суспільної кризи. Перед науковою і політичною елітою країни актуальним залишається питання: «Коли ж Україна осягне себе як цілісність?»
     Розвиток молодої незалежної держави передбачає формування національної самосвідомості кожного громадянина країни. Однак, даний процес зазнає певних труднощів наявністю інших форм суспільної свідомості: етнічної і регіональної (деякі автори вказують ще на значимість впливу радянської ідентичності, яка є важливою для багатьох людей похилого віку). Неможливість інтегративного прийняття особистістю всіх трьох рівнів соціальної ідентичності – етнічної, національної, регіональної – провокує когнітивний дисонанс, наслідком якого стають емоційні та поведінкові прояви, які в свою чергою, стають причиною міжрегіональної напруги.
     Теоретичний [cenzored]із сучасного стану проблеми національної самосвідомості як однієї з форм суспільної свідомості дав нам змогу  переконатися у багатоаспектності та полідисциплінарності даного феномена. Слід зауважити, що в сучасній психологічній, філософській, соціальній та інших суміжних науках існує певний еклектизм: категоріально-поняттєвий апарат не є чітко сформованим, а відтак існує потреба у створенні теоретико-методологічної бази, що полягає у систематизуванні, структуруванні та класифікації таких понять як "етнічна свідомість", «національна свідомість», «етнічна самосвідомість», «національна самосвідомість», «етнічна ідентичність», «менталітет», «регіональна ментальність» та інш. [9, c.25].
     Для більш чіткого визначення поняття "національна самосвідомість", першочергово звернемося до базових понять окресленого концепту, якими є «самосвідомість»  і «нація».
     Звертаючись до поняття самосвідомості, загальноприйнятним в психології є таке її визначення – здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо. На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Самосвідомість характеризується специфікою суб’єкт-суб’єктних відносин на відміну від специфіки свідомості, яка обумовлена суб’єкт-об’єктними вдносинами зі світом [11, с.63].
     Розмірковуючи над концептом «нація», необхідно звернути увагу на те, що означене явище є полідисциплінарним. Існує більше 10 різних теорій нації. Так, наприклад атомістична теорія суспільства наголошує на тому, що нація – це група людей, які відрізняються від інших лише зовнішніми ознаками. Дана теорія панувала в ХVIII ст. Історико-економічна теорія пропонує визначати націю за двома основними ознаками: спільність території і мови. Прихильники психологічної теорії нації до вагоміших елементів, що утворюють націю, відносять мову, інтереси, расу, релігійні переконання, територію. Один з найвідоміших представників даної теорії О. Бауер визначає націю як «сукупність людей, пов’язаних спільністю характеру на основі спільності долі». Представники марксистсько-ленінської теорії походження націй розуміють націю як породження капіталістичної формації, буржуазних відносин [10, c.312].
     Не зважаючи на безліч теорій та підходів до вивчення нації, нами розділяється думка, згідно з якою націю як явище можна досліджувати у рамках двох основних підходів: етнічному і політичному. Поділ на етнічні та політичні нації став загальновизнаним і науково зручним. Такий підхід дає можливість окреслювати сферу дослідження, в який буде працювати кожний конкретний  науковець. На нашу думку, це є надзвичайно важливим методологічним критерієм для запобігання зайвих непорозумінь та термінологічних неточностей.
     Отже, згідно з першим підходом – етнічним, нація утворюється на основі великого етносу з його культурно-мовними ознаками. В даному контексті нація розуміється як політизована етнічна спільність. Відомий представник цього підходу Ентоні Сміт дає наступне визначення: «Нація — це сукупність людей, що має власну назву, спільну і історичну територію, спільну історичну пам'ять та міфи, масову громадську культуру, спільну економіку та однакові для всіх членів юридичні права і обов'язки».
     Другий підхід – політичний. Теоретична базою даного підходу є суб'єктивістська концепція нації, створена Е. Ренаном. На його думку, належність до нації визначається насамперед усвідомленням індивідами, визнанням себе членами єдиної спільноти, громадянами єдиної держави. В рамках даного підходу фактично усувається жорстка залежність між етнічним походженням та лояльним ставленням до держави.
     Іноді «етнічна» та «політична» нації можуть співпадати (це держави з моноетнічним складом населення), проте таких країн в усьому світі не так багато. Прикладами таких країн є Ісландія і Японія. Що стосується нашої держави, то на нашу думку, ми не можемо себе віднести до країни, етнічна нація якої тотожна політичній. Саме тому в подальших дослідженнях ми будемо спиратися на теорію нації-держави, де поліетнічність не може стати на заваді інтеграції української нації. Цю ідею дуже влучно передав видатний український письменник і вчений І.Я. Франко: «... витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя..»
     Найбільш вдалим визначенням нації, на нашу думку, є наступне: нація – це велике, модерне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто політичне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, із національною мовою державного рівня (та можливо однією чи кількома локальними офіційними мовами), як правило, із власною територією, спільними інтересами, назвою, національною культурою (як синтезом кількох етнічних культур), волею бути одним цілим, усвідомленням спільності (а подекуди і самобутності) минулого, сучасного і особливо майбутнього [10].
     Логічним продовженням теоретичного [cenzored]ізу є визначення та окреслення поняття «національна свідомість». Слід зауважити, що термін національна свідомість – це базовий концепт національної психології. На думку А.С. Бароніна, предметом вивчення національної психології є національно-психологічні особливості народів, тобто їх психічний стан. Однак, на сьогоднішній день в науці немає єдності з приводу того, що конкретно повинна вивчати національна психологія. Одні науковці в межах національної психології досліджують психологічні характеристики у зв’язку з культурою, інші з етносом або нацією. В цьому конкретному випадку ми погоджуємося з російською дослідницею Г. М. Андрєєвою, яка зазначає, що поняття «психологічний склад нації» є досить складним для операційного визначення. Саме тому науковці означеної галузі впродовж багатьох років здійснюють спроби відшукати еквіваленти вищезазначеному поняттю. Поняттями-синонімами є: «національна свідомість», «етнічна свідомість», «етнонаціональна свідомість», «національна ментальність», «національна ідентичність», «національний характер» тощо [1, c.220]. На нашу думку, введення такої кількості понять вказує на багатоаспектність та складність проблеми національної психології, проте не вирішує теоретико-методологічних та практичних завдань означеної галузі досліджень. Доречно зауважити, що вище згадані терміни є в певній мірі близькими за значенням, однак не є ідентичними. Саме тому в останні роки стали з’являтись дослідження, які вказують на різність таких концептів як «національне» та «етнічне», «ментальність» та «менталітет» тощо.
     Національна свідомість – це  складна система духовних феноменів та їх утворень, які сформувалися в процесі історичного розвитку нації, відображають основні засади її буття. Національна свідомість має різні рівні функціонування: буденний, масовий, елітний, теоретичний, державно-політичний і являє собою систему компонентів духовної сфери (знань, уявлень, спогадів, ідей, ідеалів, інтересів, настанов, соціальних норм, здобутків, устремлінь і т.д.), опосередковану почуттям спільнотної єдності, що відображає реалії життєдіяльності нації і визначає напрями та способи взаємовідносин і взаємодії як окремих представників нації, так і національної спільноти в цілому.
     Важливим видається звернути увагу також на відмінність понять національної свідомості та національної самосвідомості. Означені поняття не є синонімами. В цьому аспекті проблеми ми погоджуємося з думкою С.М. Бойко, яка стверджує, що перше поняття є більш широким і охоплює більш широкі реалії порівняно з другим, а друге можна розглядати як складову частину першого, як саморефлексію національних відносин, з’ясування свого місця і власної позиції в системі міжнаціональних відносин, усвідомлення себе як представника і суб’єкта національної спільноти. Національна свідомість переважно має зовнішню спрямованість, національна самосвідомість – внутрішню (самопізнання, самоосмислення, самооцінка, ієрархізація компонентів духовного відповідно до усвідомлених національних інтересів, саморегуляція, самореалізація, самоутвердження та пошук свого власного місця в колі інших національних спільнот). Якщо національна самосвідомість проявляється як на рівні індивіда, так і на рівні спільноти, то національна свідомість передусім на рівні спільноти [5, c.40].
     Першочерговим у дослідженні явища національної самосвідомості є питання предмету самоусвідомлення - який спектр психічного має бути віднесений до національного, а що залишається поза рамками. Навіть це виявляється непростим завданням з огляду на те, що людини поза етнічними, національними виявами не буває [4, c.18].
Національна самосвідомість – у розумінні Ю.В. Бромлея - це комплекс уявлень нації про саму себе (у тому числі усвідомлення кожного її представника належної до неї), її усвідомлені інтереси, цінності, орієнтири і настанови щодо ставлення до інших національностей [6, c.57].
     Український науковець М.Й. Боришевський визначає феномен «національної самосвідомості» як «усвідомлення особистістю себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінку себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності» [7,с. 138].
     За А.С. Бароніним, національна самосвідомість – це відносно стійка, усвідомлена, що переживається як неповторна, система уявлень індивіда про себе як про представника певної нації. [2,с. 78].
     М.О. Давидюк розуміє національну самосвідомість як процес опанування особистістю значеннями реалій світу нації і надання цим значенням такого особистісного (індивідуального) смислу, який конституює в індивідуальній свідомості позитивний образ «Я – представник національної спільноти» [12, c.2].
     На думку української дослідниці Н.О.Євдокимової національна самосвідомість – це особлива динамічна якість особистості, яка полягає в усвідомленні особистістю своєї національної належності, специфічних рис нації, її історичного минулого, сучасного і майбутнього, ставлення до цінностей, які нація напрацювала у процесі розвитку; у готовності підпорядковувати особисті інтереси інтересам нації; відповідальності за збереження і розвиток культурно-історичних надбань; повазі у ставленні до представників інших націй; у самореалізації особистості як суб’єкта соціальної дійсності, відображає її позицію в державотворчих процесах [8, с. 6].
     Незважаючи на численні спроби науковців дати чітке концептуальне визначення змісту поняття «національна самосвідомість», гострою залишається потреба дослідження національної самосвідомості на підставі чітких теоретичних і методологічних положень, здатних забезпечити вивчення складного психологічного феномену у всьому структурно-семантичному розмаїтті.
     На наш погляд, науковий інтерес до вивчення національної самосвідомості повинен тільки зростати, тому що суспільну значимість окресленої проблеми неможливо переоцінити. Видатний російський філософ М. Бердяєв цілком слушно стверджував: «Є тільки один історичний шлях досягнення вищої вселюдськості, єдності людства - шлях національного зростання і розвитку, національної творчості. Вселюдськість розкриває себе лише під виглядом національностей. Денаціоналізація є чистісінька порожнеча, н[cenzored]тя» [3, 99].


Список використаних джерел
1.   Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева.  - М.: Аспект Пресс, 1996. – 375 с.
2.   Баронин А.С. Этническая психология / А.С. Баронин. - К.: Тандем.-2000.- 264 с.
3.   Бердяев Н.А. Судьба России / Н.А. Бердяев. – М., 1990.  – 241 с.
4.   Березін А.М. Психологічні чинники генези національної самосвідомості особистості: дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / А.М. Березін. – К., 2002. – 208 с.
5.   Бойко С.М. Становлення і розвиток національної самосвідомості українського народу: ціннісний вимір: дис... канд. філос. наук: 09.00.12 / Центр українознавства Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 2005. — 200 арк.
6.   Бромлей Ю. В. Национальные процессы в СССР: в поисках новых подходов / Ю.В. Бромлей. – М., 1989. – 179 с.
7.   Боришевський М.Й. Національна самосвідомість та ідентифікація громадян як чинник демократичних перетворень в українському суспільстві / М.Й.Боришевський // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 138–144.
8.   Євдокимова Н.О. Участь у скаутському русі як психологічна умова розвитку національної самосвідомості підлітків:автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 “Педагогічна та вікова психологія” / Н.О. Євдокимова. – К., 2005. – 19 с.
9.   Лозова О.М. Методологія психосемантичних досліджень етносу (монографія) / О.М. Лозова. - К. : Видавничий Дім «Слово», 2011.– 188 с.
10.    Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник / За ред. Ф. М . Кирилюка – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 704 с.
11.    Чеснокова И.И. Проблемы самосознания в психологи / И.И. Чеснокова. – М. : Наука, 1987. – 144 с.
12.   http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nzvdpu/pp/2007_19/text%201/nacionalna%20samosvidomist.pdf

« Последнее редактирование: 16 Февраль 2012, 14:12:26 от anna »