Форум ОНУ

Гость


Автор Тема: ПОЄДНАННЯ ІСТОРИЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ В ТЕОРІЇ Н.ЕЛІАСА  (Прочитано 3905 раз)

Оффлайн Galina_Kucher

  • Абитуриент Форума
  • Сообщений: 1
  • Репутация 0
УКД 316.93
Кучер Галина Олегівна
Аспірантка факультету соціології,
Кафедри теорії та історії соціології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Тема: ПОЄДНАННЯ ІСТОРИЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ В ТЕОРІЇ Н.ЕЛІАСА

Анотація
Стаття присвячена дослідженню творчості німецького соціолога Н.Еліаса, який поєднав ідеї соціогенезису та психогенезису, запровадивши нове бачення суб’єкту, який, з одного боку, він є самодостатнім в тому значенні, що може регулювати власну поведінку та формувати обмеження для себе, а з іншого, – перебуває у взаємозалежності з іншими суб’єктами, в результаті чого утворюються їх складні переплетіння (фігурації) що визначають розвиток всієї цивілізації

Ключові слова: взаємозалежність, взаємодоповнення, фігурація, історична соціологія,  суб’єкт

Теоретичні межі між соціологією, мікросоціологією, психологією та соціальною психологією дуже умовні. Та вони стають більш конкретними, якщо розглядати історичну соціологію та історичну психологію. Цьому посприяла сама історична наука. Її вплив на соціологію та психологію у ХІХ столітті дав емпіричне підґрунтя як соціології, яка за допомогою історії, може вивчати зміни та розвиток соціальної реальності, так і психології, яка досліджує зміни та еволюцію психіки індивідів. Історія надає емпіричний матеріал, за допомогою якого ці науки можуть про[cenzored]ізувати становлення та розвиток свого предмету, а також побудувати гіпотетичні прогнози щодо його змін в майбутньому.
В своїй соціальній теорії Н.Еліас поставив акцент на емпіричному дослідженні історичних, соціологічних питань. Та при детальному розгляді, можна побачити, що розробка ідеї історичного розвитку людства ґрунтується на змінах не лише в соціальних, а й в індивідуальних структурах, які вивчаються і психологічною наукою. Мета даної статті полягає в тому, щоб ввести соціологічні ідеї Н.Еліаса в дискурс історичної психології.
Історична психологія займалась і займається вивченням розвитку та змін психіки в соціально-історичному контексті. Виявити ці зміни, якщо розглядати окремого індивіда, дуже складно. Соціально-історичний контекст дає можливість не відмежовувати індивіда від його соціальної природи та вивчати зміни в психіці безпосередньо в соціальному середовищі.
Відомий психолог, засновник історичної психології на вітчизняних теренах – Білявський І. в своїх роботах розкривав історіогенез психіки, тоді як його колега Шкуратов В. вбачав ціль історичної психології у вивченні етапів розвитку цивілізації та історії. Обидва психолога, утворивши вдалий тандем, в своїй роботі [1] описали уявлення про розвиток людської психіки, починаючи від міфологічних уявлень і до сучасності. Варто відмітити ще одного психолога, В.Дружиніна, який посилаючись на І.Білявського доходить до висновку, що історична психологія вивчає не статичного, а динамічного суб’єкта. Він пише: "Розглядаючи індивіда в контексті історії як процесу, що змінюється, історична психологія має справу з динамічними аспектами психічного світу і вивчає історіогенез людства та людини"[2, ст. 381].
Історична соціологія з моменту свого становлення у ХІХ столітті акцентувала свою увагу на вивченні макро об’єктів – суспільства, нації, цивілізації. Проте становлення соціології супроводжувалося її теоретичним поділом на макро та мікро теорії. Макро соціологічні теорії розглядають суспільство в контексті масштабних соціальних структур і процесів, а мікросоціологічні – в контексті міжособистісних взаємодій. Відповідно соціологія має статус мультипарадигмальної науки. Причому на відміну від психології, де мультипарадигмальність ототожнюється з різноманітністю теорій, кожна з яких виконує неповний набір парадигмальних функцій, у соціології маємо справжній парадигмальний розкол, який проходить по лінії об’єкт-суб’єкт. Водночас в межах обох парадигм активно застосовується принцип історичного [cenzored]ізу соціальної реальності.
Макро соціологічні теорії зосереджують увагу на [cenzored]ізі структурних трансформацій, на безперервному процесі розвитку суспільства, використовуючи при цьому історичні дані. До розгляду суспільних трансформацій в історичному контексті соціологи зверталися неодноразово. Перша спроба поєднати історію та соціологію належить класикам соціології – К.Марксу, М.Веберу, Ф.Тьоннісу та ін.. Як зазначає Ч.Тіллі: "соціологія ХІХ століття складалася з історичного критицизму – спроб знайти краще рішення дилем часу і загального напряму розвитку людства шляхом постановки теперішнього в рамки тривалих масштабних соціальних процесів" [3]. Переважна більшість соціологів досліджували проблеми соціального розвитку саме на макрооб’єктивному рівні. Наприклад, Маркс вивчав цивілізацію як історичний синтез багатьох століть, який почався ще за первісності, а закінчиться тоді, коли людство досягне комунізму.
Та не всі вчені зосереджувались на дослідженні лише макро об’єктів. Були й такі, що намагались виправити моноспрямованість соціології у вивченні соціальної реальності. Спочатку це був діяльністний підхід в розуміючій соціології М.Вебера, який ввів у соціологію діючого індивіда та довів його важливість і необхідність для соціології. В своїх теоретичних поглядах, він пояснював дії людей з огляду на їхні мотиви, смисли та орієнтацію на іншого індивіда. Згодом на перетині мікро- макропідходів   в соціології з’явилися синтетичні теорії. Найбільш яскравим представником такого синтетичного підходу в історичній соціології є Н.Еліас.
В своїй теоретичній діяльності Еліас виділив дві основні лінії дослідження – психогенезис та соціогенезис. В першому випадку йдеться про зміни в структурі особистості, в другому – про зміни в соціальних структурах. Для вченого розвиток психогенетичного та соціогенетичного (розвиток індивіда та соціальних структур) є взаємообумовленими речами. На прикладі поведінки дитини Еліас доводить, що вона засвоює цивілізаційні навики в скороченій часовій формі, тоді як людство виробляло їх протягом століть. Спочатку вона їх засвоює під керівництвом дорослих людей, а потім без контролю з боку інших; вона виконує більшість правил вже автоматично. "Соціальний стандарт, до якого індивід пристосовується спочатку ззовні, під зовнішнім примусом, нарешті відновлюється в ньому більш чи менш безперешкодно завдяки внутрішньому примусу, який спрацьовує до певного моменту навіть тоді, коли індивід свідомо цього й не бажає." [4, ст. 164].
Увагу німецького дослідника привернули не ситуативні зміни в психіці індивіди, а ті зміни, які мають довготривалий характер, тобто формуються та передаються протягом поколінь. На формування такої точки зору, вплинув товариш Еліаса - К.Мангейм. Останній писав: "Навіть поступові видозміни у способах мислення не усвідомлюються членами групи, які перебувають у стабільній ситуації, доти, доки процес адаптації мислення до нових проблем відбувається настільки повільно, що розтягується на декілька поколінь. В таких випадках представники одного покоління протягом свого життя майже не помічають змін" [5, ст. 24].
В психогенезисі Еліасом [cenzored]ізуються афективні стани, які притаманні "воно". В дослідженнях Еліаса доводиться, що чим більш цивілізована людина, тим більш підвладні їй емоційні стани, тим сильніше вона контролює стани афекту. Під "цивілізованою" розуміється той індивід, який засвоює існуючі соціальні стандарти та норми, що існують і підтримуються соціальною структурою та, частиною якої він стає від народження. Процес передачі знань, соціалізація індивіда, "нав’язування" йому соціальної відповідальності – це є соціогенезис. В цій області дослідження описується психо[cenzored]ітична інстанція "Над-Я".
Історично-соціологічні ідеї Еліаса полягають у вивченні ним довгострокового розвитку суспільства та зміни індивідів в ньому, без обмежень короткими проміжками теперішнього. Історія, в розумінні Еліаса, є безперервною, безкінечною доти, доки її творять об’єкти та суб’єкти, між якими існують соціальні взаємозв’язки та взаємозалежність. Такі взаємодії створюють все нові й нові зв’язки, мережу взаємозалежностей. Історія  не завжди "йде вперед", розвиток не означає, що в історії не може бути повернень до минулого (яскравий приклад тому – мода). Еліас зазначає, що "особливість історії в її зворотності та циклічності"[6]. Для нього історія є цілісним, довготривалим процесом.
Норберт Еліас, на відміну від інших історичних соціологів, розглядав індивіда та суспільство як рівноправних по важливості, для цього він використовував поняття "фігурація". Еліас пише: "Те, що позначається двома різними поняттями "індивід" та "суспільство" – як це представлено в сучасному використанні, - є не двома порізно існуючими об’єктами, а відмінними, але нероздільними рівнями людського універсуму"[7]. Таким чином і індивіда, і суспільство Еліас розглядав в цивілізаційному розвитку, в трансформації, яка змінює як психіку, так і соціальні фігурації.
Для Еліаса, індивід може виступати як в якості суб’єкта, так і в якості об’єкта, якщо його розглядати по відношенню до інших індивідів. Об’єктом він стає тоді, коли стає причиною змін іншого суб’єкта, коли його ідентифікують як представника іншої соціальної групи, інституту. Будучи об’єктом, індивід змінює іншого об’єкта і змінюється сам.
Отже, для Еліаса, індивід – діючий суб’єкт, якого варто вивчати "в переплетенні соціальних зв’язків, як людину в її стосунках із рештою людей, як індивіда в суспільній ситуації" [4, ст. 539]. Суспільство, в свою чергу – структура, яка впливає на індивіда та змінює його. Взаємодоповнення цих двох об’єктів породжує ідею взаємозалежності між ними. Взаємне сплетення індивідів їхня постійна взаємодія породжує нові структурні форми, нові групи, нові інститути та змінює старі. Еліас вважав, що така тісна взаємодія між мікро та макро рівнями – це постійний процес змін, який може бути малопомітним на короткому проміжку часу, але дуже помітний, якщо це стосується довготермінової перспективи (десятиліття, століття). Вчений доводив, що індивіди соціалізуються відповідно до епохи; вони ж є носіями певних цінностей, норм, притаманних даній цивілізації. Їхні дії трансформуються в результаті впливу на них зовнішніх об’єктів. В результаті взаємодій, орієнтацій на інших, індивіди діють опираючись на вже існуючі взірці. Але ці взірці можуть змінюватись: "В міру того, як змінюється поведінка й психічна організація індивіда, відповідно зазнає змін і той спосіб, у який він спостерігає за рештою людей"[4, ст. 538].
До дослідження соціальних змін Еліас підходить фундаментально, він вивчає не просто суспільство в даний час, в даній країні, зміни якої сприймаються як історичні. Для нього досліджувати зміни – означає вивчати цивілізаційний розвиток всього суспільства, починаючи від змін на індивідуальному рівні (зміна зразків поведінки, подолання афективного стану та підвищення рівня сорому) та закінчуючи глобально політичними змінами, які відбуваються в результаті взаємозалежності між державами. В даному випадку, будуть розглянуті зміни, які відбуваються на індивідуальному рівні для того, щоб показати цінність ідей Еліаса в психологічному дискурсі.
Еліас досліджував трансформацію психіки індивідів, спираючись на ідеї Фрейда. Причини психічних змін, для Еліаса, полягають в зміні балансу зовнішніх та внутрішніх с[cenzored]ів. Цивілізованість суспільства забезпечує людині безпеку, вона вже не вбачає ворога в усіх інших людях. Але тепер вона відчуває с[cenzored] перед іншим – с[cenzored] перед собою, що вона може не стримати свій гнів, своїх емоцій, що викличе осуд серед інших. Постійне вдосконалення поведінки (з боку самого індивіда), з однієї сторони, та контроль за нею іншими (це також враховується індивідом) – це боротьба "Я" та "Над-Я" з "Воно". Результатом цієї боротьби стає раціоналізація дій та поведінки індивідів, зміна в їхній психіці, в стандартах їхнього мислення.
У соціології Еліаса (яку він називає фігуративною), найбільшої уваги заслуговують інстанції "Воно" (інстинкти) та "Над-Я" (яке практично ототожнюється з "Я", коли йдеться про саморегуляцію). Еліас пише, що "поглиблення почуття сорому, й зростання раціоналізації – це не що інше, як різні аспекти посилення розколу в психіці людей. Такий розкол відбувається разом із поділом функцій, із диференціацією функцій інстинктів і контролю над ними, з виокремленням функцій "воно", "я" та "над-я"."[4 ст. 554].
Саморегуляція виконує 2 функції, по-перше, людина управляє своїми стосунками із іншими людьми, а по-друге, вона автоматично управляє та регулює власні інстинкти. Психічні функції "я" та "над-я" конструюються в результаті впливу на них зовнішніх та внутрішніх чинників. Вияв зовнішніх чинників – це раціоналізація поведінки індивідом, а внутрішніх – підвищення порогу сорому (коли людина порушує власні заборони) та почуття прикрості (ті почуття, які "обкладаються с[cenzored]ом" з самого початку соціалізації дитини). Під раціоналізацією поведінки розуміється орієнтація індивідів на довготривалі стратегічні планування, вираховування ризиків та можливих перспектив, спроби індивідів діяти виважено, не піддаючись на короткі афективні стани. Чим більш цивілізована стає поведінка індивіда, тим багатоманітні стають почуття сорому та прикрості. Еліас доходить до висновку, що розвиток суспільства призводить до функціональної залежності між індивідами, а тому й до більшого контролю, до взаємного нагляду. Зміна в способі існування породжує нові зразки, нові уявлення про причини сорому та прикрості. Раціональна поведінка та стриманість, на думку Еліаса, починається від еліти та розповсюджується до решти населення.
Поєднання об’єктивізму та суб’єктивізму присутнє в роботах Еліаса. Він доводив, що соціально-історичний процес триває протягом сторіч, і дослідити його можна за допомогою [cenzored]ізу емпіричного матеріалу, який зібрався за декілька поколінь. На повсякденному, не науковому рівні, динаміку змін в культурологічному зрізі можна побачити при вихованні дитини з самого першого дня її народження. Кожна окрема людина проходить "курс" для розуміння інших в процесі свого розвитку та дорослішання. Як і в історії, розвиток не завжди означав покращення існування людства, так і в процесі життя окремої людини, не завжди розвиток ототожнюється з покращенням її перебування в соціальній реальності. Зміни на індивідуальному рівні, а саме приборкання стану афекту, підвищення рівня почуття сорому, зменшення емоційності – це елементи історичного та природного розвитку, але це не завжди розвиток до кращого, щасливішого майбутнього кожного окремого індивіда.
Рушієм змін Еліас визначає душевний апарат кожної людини, який наділений власними природними законами. В межах цих законів формується історичний процес. Природні та історичні процеси є нероздільними. Хоч початок "йде" від природного процесу, він стає взаємозалежним з історичним та утворює баланс між психічними та соціальними (цивілізаційними) законами. Еліас пише, що "немає нульового пункту в історії розвитку людини, подібно до того, як немає нульового пункту в історії його соціального існування, суспільного взаємозв’язку між людьми" [4, ст.194]. Процес утворення почуттів сорому та прикрості, зміна їх меж – "уособлюють людську природу в суспільних умовах певної форми, і в історично-суспільному процесі вони відбиваються, зі свого боку, як один елемент" [4, ст. 195].
Описуючи придворне суспільство, Еліас показує, що бажання влади, доручення до матеріальних ресурсів, призводить до зміни в поведінці індивідів, застосування стратегічних дій та приборкання емоційності. Процес пристосування до зовнішніх обставин та регуляція власної поведінки, відповідно до цих обставин, належить теорії соціальних змін, в якій зосереджується увага не на статичному розгляді існування соціальної реальності, а на динамічному, постійно змінюваному процесі, який можна спостерігати, якщо враховувати тривалий розвиток її протягом століть. Еліас, на відміну від Маркса, який також розглядав розвиток як довготривалий процес та був прихильником об’єктивістської лінії розвитку суспільства, вважав, що розвиток не можна пояснити, врахувавши лише економічну складову. Для того, щоб отримати цілісність картини, необхідно до процесу пізнання залучити різноманітні науки, такі як історію, політологію, психологію, філософію, культурологію, економіку та інші. 

ВИСНОВОК
В теоретичних працях Еліаса можна спостерігати поєднання вчень про соціогенез та психогенез, тобто про соціальне та психічне життя, його формування та зміни в ньому. Цивілізаційні зміни на рівні структур, збільшення населення, диференціація функцій індивідів, призводять до взаємозалежності між індивідами та більш швидкої циркуляції моделей поведінки. Соціальні примуси моделюють поведінку індивідів. Тому Еліас намагався синтезувати соціальні та індивідуальні процеси в своїх теоретичних здобутках. Індивідуальні структури можуть бути зрозумілими лише тоді, коли вони зв’язані з соціальним контекстом та змінами в соціальних мережах.
Врахування ідей Еліаса стосовно ускладнення та переплетення взаємодій індивідів, процесуальний характер змін в психіці, придушення афективних проявів в поведінці, соціальна взаємозалежність між індивідами, раціоналізація індивідуальних структур – збагатить психологічний дискурс.


 
Список використаних джерел
1.   Белявский И. Г., Шкуратов В. А. Проблемы исторической психологии. — Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета, 1982. — 224 с.
2.   Дружинин В. Психология. Учебник для гуманитарных вузов / СПб.: Питер, 2001. – 656 с.
3.   Тилли Ч. Историческая социология / Журнал Социсс. – 2009 г. - №2. – С.96 – 101
4.   Еліас Н. Процес цивілізації. Соціогенетичні і психогенетичні дослідження / Н.Еліас. [пер. з нім. О.Логвиненко]. – Київ, Видавничий дім “Альтернативи”. – 2003. – 672 с.
5.   Мангейм К. Ідеологія та утопія. / Пер. з нім. – К.: Дух і  літера. 2008. – 370 с.
6.   Козлов В.В. Фигуративная социология Норберта Элиаса / Журнал социологии и социальной антропологии. 2000 г. – том №3. – с.40-59.
7.   Элиас Н. Понятие фигурации / [Пер. книги “Что такое социология?” дается по изданию: Elias N. Was ist Soziologie? Munchen: Juventa Verlag, 1970.]. / Журнал социологии и социальной антропологии. – 2000. – Т. III. - № 3. – С. 139 – 145.
8.   Фрейд З. Я и Оно / [Електронний ресурс] / З.Фрейд – Режим доступу:  http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freyd/ya_ono.php
9.   Мартинов А. Історична соціологія та соціальна психологія: можливості міждисциплінарних досліджень / Український Центр політичного менеджменту / [Електронний ресурс] / А.Мартинов – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=62&c=1365
10.   Шкуратов В. Историческая психология / [Електронний ресурс] / А.Мартинов – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Schkur/09.php
11.   Гергилов Р. Пространство европейской цивилизации (О книге Норберта Элиаса «О процессе цивилизации») /  [Електронний ресурс] / Р.Гергилов – Режим доступу:  http://www.ifapcom.ru/files/Monitoring/gergilov_prostr_eur_civ.pdf